Із закінченням «холодної війни» Азія перетворилася на головного постачальника нелегалів до розвинених країн світу. Азія, найбільш населений континент Землі, має порівняно велику групу країн, більшість жителів яких перебуває за межею бідності. Індія та Китай із сукупним населенням майже у 2,4 мільярда чоловік, є природним потужним джерелом еміграції. На Заході є чимало низькооплачуваних непрестижних робіт (прибиральників, некваліфікованих будівельників), а в Азії – велика пропозиція робочих рук через низьку погодинну оплату праці на місцях чи поширене безробіття. До того ж успіхи науково-технічного прогресу, що спростили процес пересування між регіонами та обмін потоками інформації, також зробили можливим більш якісну підробку документів, необхідних для перетину кордонів, - все це сприяло поширенню процесів проникнення нелегалів на територію інших держав.

Говорячи про нелегальну міграцію, традиційно розрізняють контрабанду людей і траффікінг. Контрабанда людей – це нелегальний перетин людьми кордону задля набуття в інших країнах певних прав та привілеїв, наприклад, отримання політичного притулку, можливості більш вигідного працевлаштування чи возз’єднання сімей. А власне траффікінг означає, що нелегальні емігранти так чи інакше експлуатуються кримінальними синдикатами, які переправляють їх до розвинутих країн.

Між цими двома поняттями є така суттєва різниця, як добровільність участі. Якщо в першому випадку люди беруть участь у нелегальній операції перетину кордону зі своєї волі, добре усвідомлюючи , що на них чекає, то людей, що потрапили до тенет кримінальної організації, найчастіше звабили обманом, щедрими обіцянками або змусили силою та шантажем.

Генеральна Асамблея ООН дала таке визначення траффікінгу. Траффікінг – це рекрутування, транспортування, трансфер, переховування людей з метою їх експлуатації [7, с. 71]

Траффікінг людей перетворюється на привабливий різновид нелегального бізнесу, який дає злочинцям вісім-десять мільярдів доларів щорічно. За даними американського Держдепартаменту, щороку майже мільйон чоловік стають нелегальними мігрантами. І для цього є певні передумови. По-перше, на злочинців, що займаються цим видом діяльності, навряд чи справляють враження досить помірні покарання, що були встановлені за траффікінг у розвинених країнах світу до початку 2002 року. Траффікінг людей взагалі не вважається кримінальним злочином у багатьох країнах Азії, тому правоохоронні органи заплющують очі за певні хабарі. По-друге, сама можливість шантажувати нелегальних робітників, а інколи й їхніх роботодавців, і отримувати від них виплати тривалий час, дуже приваблює кримінальні синдикати. По-третє, у разі неможливості виплатити гроші за послуги транспортування емігранти перетворюються на своєрідних заручників тих, хто переправив їх до країни, їх утримують майже як в’язнів, б’ють, піддають тортурам, ґвалтують і примушують поставити свій підпис під новим, ще більш кабальним контрактом. Не витримуючи фізичного та психологічного тиску, багато з емігрантів погоджуються збувати наркотики, займатися проституцією або працювати безкоштовно в ресторанах, пральнях та закладах дозвілля. І, найголовніше, цей нелегальний бізнес не вимагає таких значних початкових капіталовкладень, як, скажімо, торгівля наркотичними речовинами чи зброєю.

Торгівля людьми, особливо жінками, для використання їх переважно в секс-бізнесі стала гострою актуальною проблемою для всієї світової спільноти. Як мінімум у 60 країнах світу практикується торгівля людьми. Цей вид злочинного промислу став одним із провідних і найбільш прибуткових у протиправній діяльності транснаціональних злочинних організацій [3, с. 34].

За даними експертів ООН, у світовому рейтингу наддоходного кримінального бізнесу торгівля жінками з метою використання в підпільній секс-індустрії займає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками і оцінюється в межах 7-12 млрд. доларів на рік. Пояснення цьому слід шукати у відносній безпечності такого бізнесу порівняно із торгівлею зброєю чи наркотиками, оскільки малообізнаність мігрантів у дійсних намірах своїх роботодавців полегшує процес вербування секс-рабинь, а розгалужена система посередників, заплутані маршрути прямування до країни призначення, нелегальний статус, мовний бар’єр, відібрання документів, продаж у бордель перетворюють потерпілих у безправних жертв у чужій країні, що дуже ускладнює викриття підпільної секс-індустрії. Навіть повертаючись додому, вони не поспішають звертатися до правоохоронних органів здебільшого через небажання оприлюднювати факт зайняття проституцією. Доходність даного бізнесу слід оцінювати виходячи з його масштабів і властивості «живого товару» на відміну від іншого неодноразово використовуватися і перепродаватися [15, с.20].

Варто замислитися над питанням, що спонукає молодих дівчат і жінок усілякими правдами і неправдами працевлаштуватися в іншій, нехай навіть і не дуже багатій країні? Загально відомо, що кризові процеси трансформаційного характеру найболючіше позначаються на становищі жінок і дітей, які стають найменш соціально захищеними верствами населення.

Най мій погляд, основні причини торгівлі людьми полягають в тому, що по-перше, одна з причин криється, що нині своєрідну «сексоманію» переживають майже всі столиці і великі міста Східної, Центральної та Західної Європи. Йдеться про Афіни, Стамбул, Берлін, Будапешт, Відень, Гамбург, Прагу і інші міста. Вар’єте, борделі, нічні стриптиз-клуби, еротичні шоу, мазохіські забави, масажні кабінети з інтимними послугами, казино з повіями, готелі з інтимним дозвіллям – все це свідчення того, що в світі завжди був і є попит на сексуальні послуги, причому особливий інтерес у «клієнтів» завжди викликали привабливі жінки слов’янської зовнішності. А коли існує попит – буде і пропозиція.

По-друге, розвиток світового промислового виробництва, сільського господарства вимагає великої кількості робочих рук. Кожний власник, залучаючи на своє