КУРСОВА РОБОТА

З теорії держави і права

на тему:

“Поняття правопорушення його ознаки, склад і види”

План

Вступ

Розділ І. Поняття правопорушення його риси та ознаки

Розділ ІІ. Склад (елементи) правопорушення

2.1 Суб’єкт правопорушення

2.2 Об’єкт правопорушення

2.3 Об’єктивна сторона

2.4 Суб’єктивна сторона

Розділ ІІІ. Види (форми) вини

3.1 умисел

3.2 необережність

Розділ IV. Основні види правопорушень

4.1 Проступки

4.2 Злочин

Розділ V. Причини правопорушень

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Зміст

Вступ

Живучи в державі, кожна особа будучи громадянином, повинна діяти свідомо, тобто враховувати наслідки, які настають у результаті вчинення певних дій. Та не завжди люди діють відповідно до норми, які встановлюються і охороняються державою. Відповідно недотримання і порушення норм права здійснюється внаслідок протиправної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну від правомірної (яка відповідає нормам закону), вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

На мою думку, актуальність цією теми полягає в тому, що правопорушення це явище, яке стало поширеним особливо в наш час, і щоб запобігти його негативних наслідків на суспільство потрібно досліджувати причини виникнення правопорушень та запобігати їм.

З точки зору теорії фактів протиправна поведінка належить до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни, які не відповідають соціальному процесу, нормальним умовам існування людини та суспільства. Шкідливість протиправної поведінки полягає у тому, що одне правопорушення негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми, воно вносить зміни у спілкування, а також заподіює відповідні збитки суспільству чи людям. Можна сказати, що кожне правопорушення є конкретним, оскільки його чинність суб’єкт у певний час, у певному місці. Слід зазначити, що правопорушення посилюють не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Тому метою цієї роботи є дослідження правопорушення, проаналізувати основні причини виникнення та дати характеристику його складу та видам.

В соціальному розумінні правопорушення несе шкоду суспільству і суперечить його інтересам, ускладнює і дезорганізовує суспільний розвиток.

Розділ І. Поняття правопорушення його риси та ознаки

Правопорушення – протиправне, винне, суспільно небезпечне (шкідливе) діяння дієздатного суб’єкта, за яке закон передбачає юридичну відповідальність. Правопорушення має ряд ознак, які характеризуються такими загальними рисами правової поведінки.

За своєю соціальною значимістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним соціальним відношенням, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної ознаки (матеріальною і моральною, значною і незначною).

За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Правопорушення є те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди, інтересам, які охороняються законом, є об’єктивно протиправною, але правопорушенням її називати не можна при відсутності вини.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон маже оперативно змінювати “мету”, яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути право, як втілення справедливості, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватись державою протиправні діяння. Інакше – в умовах недемократичного режиму держави влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігнорувати правовий критерій, визначити формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення.

З точки зору юридичних наслідків правопорушення, як юридичний факт породжує охоронні правовідносини в межах яких розрізняються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб’єкта правопорушення юридичні наслідки завжди бувають негативними. Водночас правопорушення можу розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв’язку з притягенням суб’єкта до відповідальності і відповідно виникають нові для суб’єкта процесуальні права і обов’язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб’єкти (наприклад, звільнення працівника у зв’язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання зобов’язань другою стороною). Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого й організаційного характеру.

Зовнішня (об’єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як діяння суб’єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичної точки зору виражене в невиконанню суб’єктом своїх обов’язків, що випливають з договору чи закону; в недотримання заборон, установлений правовими нормами; у зловживанні суб’єктом своїх прав іншими суб’єктами наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном). Різноманітні наміри, думки з приводу скоєння правопорушень самі по собі не є правопорушенням і вважаються юридично нейтральними доти, доки вони не проявилися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб’єктів.

Контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може запустити державні механізми притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб’єктів з наступним покаранням, можливе лише тоді, коли воно скоєне деліктоздатним суб’єктом, тобто суб’єктом, здатним згідно з законом самостійно нести юридичну відповідальність за власні вчинені діяння.

Таким чином, попередній аналіз правопорушення приводить до висновку про те, що правова