Адміністративний проступок відрізняється від дисциплінарного такими ознаками:

його може скоїти фізична особа – громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, а дисциплінарний тільки робітник, службовець, член спілки, тобто робітник конкретного підприємства, установи, організації;

порушує суспільні відносини, що склалися у сфері державного управління (правила дорожнього руху, правила торгівлі), а дисциплінарний – внутрішній розпорядок підприємства, установи, організації;

тягне за собою адміністративні санкції (штраф, позбавлення соціального права та інше), а дисциплінарний проступок тягне за собою дисциплінарні санкції (зауваження, доган, звільнення та інше).

Цивільні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб’єктами права і становлять для них моральну та духовну цінність (наприклад, виконання зобов’язань за цивільно-правовим договором). Цивільні проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового права. Цивільна відповідальність носить значною мірою правовідновлюючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільного порушення розрізняють:

позадоговірні правопорушення – пов’язані із недодержанням або невиконанням вимог цивільних норм;

договірні правопорушення – пов’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору.

Матеріальні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному умисному чи необережному заподіянні шкоди майну підприємства його працівникам.

Слід зазначити, що всі види правопорушень дуже тісно пов’язані між собою від взаємозалежності так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, що призводить до беззаконності, як правило, і є своєрідним стимулом підвищення суспільної небезпеки поступово переходячи у злочин проти власності, дисциплінарні – в посадові злочини. Трапляються випадки, коли одним діянням людина скоює декілька правопорушень різних видів. Наприклад, порушення водієм автотранспорту правил вуличного руху може потягнути одночасне порушення норм кримінального, адміністративного і цивільного права.

Доречним, на мою думку є виділення міжнародного правопорушення, яке скоюється суб’єктом міжнародних відносин, і його протиправність визначається нормами міжнародного права. Порушення цих норм породжує міжнародну правову відповідальність.

Міжнародні правопорушення

Міжнародні делікти(проступки) | Міжнародні злочини

Наприклад, порушення торгових зобов’язань | Наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм

У кожному із видів правопорушень можливі:

рецидив-вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

повторність – вчинення нового правопорушення іншого виду (більш менш тяжкі). Безкарне вчинення правопорушення негативно впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників так і тих осіб, що знали про їх вчинення;

міжнародні правопорушення – це дії або бездіяльність суб’єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов’язанням і заподіюваного права або іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Серйозні правопорушення, це такі правопорушення норм міжнародного права, які хоче безпосередньо і не ставлять під загрозу мир та безпеку держави і народів, але зачіпають їх істотні інтереси. Наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, поширення свободи відкритого моря тощо.

Ординарні правопорушення 0 це такі правопорушення міжнародних правих норм, які займають інтереси окремих держав і народів. Наприклад, порушення угоди щодо розвитку водних ресурсів прикордонної річки тощо.

Міжнародні злочини – суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів – міжнародний мир і безпеку.

Основний перелік міжнародних злочинів містить статут Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу (1945): злочини проти миру, військові злочини проти людяності. Перелік військових злочинів був конкретизований у статуті Міжнародного трибуналу для колишньої Югославіє, прийнятого Радою безпеки ООН 25 травня 1993 р. До міжнародних злочинів належать агресія, визначення якої дала Генеральна Асамблея ООН 1974 р., а також рабство (работоргівля).

4.2 Злочин

Злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний дал держави, її політичну і економічну системи власність, свободу, політичні, трудові, майнові та інші праві і свободи громадян. Якщо суспільно небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не вважається. За соціальною сутністю злочин є посяганням на правові відносини, які відображають найбільш впливові інтереси. Тому вони й охороняються законом. Кримінальний Кодекс України дає поняття злочину: злочином визначається передбачення кримінальних законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад країни, її політичну і економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Класифікація злочину – поділ злочинів на групи, категорії, види за певним критерієм.

Залежно від об’єкта посягання розрізняють злочини проти держави, проти власності, проти особи, господарські, військові та інші.

Якщо критерієм є форма вини, то злочини класифікують на дві групи – умисні і необережні. Відповідно до статті 62. особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. [1, с.18]

Заслужено від моменту закінчення злочини можна поділити на закінчені та незакінчені. Кожна з таких класифікації здатна вирішувати конкретні наукові та практичні завдання і має певне значення у кримінальному праві.

Найбільш універсальним критерієм є тяжкість злочину. Велике значення класифікації злочинів за цим критерієм зумовлене суспільною небезпечністю злочину. Саме суспільна небезпечність (її характер і ступінь) є матеріальною ознакою будь-якого злочину, що не лише розкриває його якість, соціальну сутність, певну тяжкість, а й дає змогу визначити місце злочину в системі правопорушень, відокремити його від інших правопорушень, розмежувати різні злочини. Універсальний характер такої класифікації за їх тяжкістю виявляються у тому, що вона зумовлює зміст усіх без винятку інститутів кримінального права. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої