Конференція

та тему:

“Актуальність відносин держави і церкви. Правовий аспект”

З часу існування держави і церкви як соціальних інститутів між ними встановлюються різноманітні правовідносини. Ці відносини регламентуються спеціальними конституційними порядками права. Взаємовідносини держави і церкви існують як в демократичних так і антидемократичних правових режимів. Відносини держави і церкви характеризуються часом, епохою та певними історичними періодами розвитку людської свідомості, поряд із техногенним розвитком людства. Поряд із розвитком технологій людство було змушене пристосовуватися до нового етапу розвитку “людини”. З часом, при відмиранні традицій, коли губляться набутий віками порядок правовідносин, коли доля суспільства починає залежати від волі окремих осіб (полководців, монархів), людина почала відчувати себе загубленою в незрозумілому і - суспільстві – світі. І сама тепер вона починає задумуватись про зміст життя: про добро і зло, про засоби самозбереження і визволення від страждань і смерті, про само визнання людини як самої себе. Людина задумується над сенсом свого буття: чи її доля визначена наперед і непотрібно ніяких цілеспрямованих дій для чи зміни свого становища в суспільстві.

У середовищі першого тисячоліття до нашої ери глибока криза підірвала старі “Могічні” цивілізацій на зміну давній ритуальній філософії прийшли нові вчення і світові релігії, які в багато чому змінили не тільки світ культури, але й визначали шлях до християнства в першу чергу було звернення до світу, воно виросло на ідеях великих учителів, ідеях, які в переважній більшості існують й у наші дні. Поняття про Бога, Всесвіт на людину, добро і зло, що створені в Греції й Палестині, Китаї та Індії, пронизують своїм впливом і людей сьогодення, тоталітарна ідеологія і атеїзм, соціальні ідеї і утопії ???? продовжують зберігати своїх прихильників, причиною чого є багатогранність людських світоглядів та особлива індивідуальність кожної людини як індивіда. Визначаючи своє відношення до суспільства, людина усвідомлює, що воно повинно бути союзом вільних людей, які мають можливість нормально розвиватися і задовольняти свої насущі потреби, як духовні так і фізичні. Прагнення до справедливості повинні бути стартовою площадкою в життя кожної людини. Особливістю чого є внутрішній, духовний світ людини, який виражає (відображає) сприйняття людиною навколишнього середовища через призму своєї свідомості. За рахунок цього людина відчує добро і зло, передається почуттям справедливості та почуттям власної гідності людина відчує себе як істина Боже створіння, яку Бог створив на подобі собі. До цього слід додати, що людиною рухає і супровджує ціле життя Віра і духовна мудрість. Вони даються їй не того щоб служити знаряддям ворожнечі між людьми, а для того, щоб сприяти духовному єднанню людей в ім’я істини і справедливості. Кожний іде своєю дорогою, дорогою до вдосконалення, дорогою до істини, сповідуючи свою релігію, що передавалася з покоління в покоління протягом віків. Зберігаючи свої обряди і традиції, свою культуру і історію, адже нація яка не знає свого минулого не заслуговує на майбутнє. Релігія, релігійні переконання є фундаментом підвищеної людської свідомості. Виходячи з цього можна сказати, що держави всіма можливими способами намагається взяти під контроль духовну сферу її населення. Адже це є запорукою стабільності та порядку в державі.

Розглядаючи історію української держави бачимо, як у процесі її становлення формувалися правовідносини держави і церкви. Багатовіковий процес становлення християнства на русі завершився в 988 році, за часів правління князя Володимира, який своїм хрещення Киян у Дніпрі, створив духовну основу для єдності своєї держави. Йшов час, минали століття, а з ними виникали нові взаємовідносини між церквою і державою. В процесі життя деякі монархи, опираючись на церкву використовували її для досягнення своїх цілей. Що й збиралося і до наших днів. Спостерігаючи за розвитком цивілізації, ми бачимо, що незважаючи на віросповідання, людина прагне захистити себе, свою віру при цьому держава не повинна нав’язувати їй свою волю. Їхні правовідносини повинні відповідати букві і духу закону.

Із проголошення незалежності нашої Держави починається і реформа її законодавства. Основним станом його формування є правовідносини людини і держави. Враховуючи таке розмаїття населення України, її законодавство повинне враховувати і особливості віровчень населення. Якщо розглядати норми релігійних організацій, то ми бачимо, що вони є близькими до права, обов’язковими до віруючих, але не є ще правом, бо не забезпечується примусом з боку держави, і діють тільки на послідовників, а їхнє додержання залежить тільки від власної волі. Деколи правовідносини держави і церкви не співпадають. І тут варто навести слова В. Соловйова, який говорив, що право є межею політичною, мінімум моральності, для всіх обов’язкове і його мета. Не в тому перетворили світі на Царство Боже, а в тому щоб не дати йому перетворитися завчасно на пекло.

Виходячи з вище згаданих слів випливає, що право як і релігія стоїть на захисті основних прав і свобод людини, а їхня часткова, правова відмінність невідштовхуї їх, а також зближує і доповняє один одного. Доказом чого є схожіть із заповідями Божими, сучасного законодавства, а саме заборона норма права. Враховуючи сьогоднішню ситуацію в Україні коли йде протистояння рідних віросповідань, а також відсутність єдності в Православ’ї можна сміливо констатувати, що це є перешкодою до єдності нації і та державних інституцій. Саме коли немає духовної єдності виникають протиріччя і розколи в