Звільнення від відбування позбавлення волі з випробуванням може застосовуватися лише тоді, коли воно призначене на строк не більше п’яти років [ст. 75]. Особа, засуджена до позбавлення волі на певний строк, може бути умовно-достроково звільнена від відбування покарання [ст. 81]. Невідбута частина цього покарання може бути замінена судом більш м’яким покаранням [ст.82]. ця особа може бути повністю або частково звільнена від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування. До неповнолітніх позбавлення волі на певний строк застосовується у порядку, передбаченому ст. 102.

Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі на певний строк, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.

2.12. Довічнен позбавлення волі – найсуворіший із усіх видів основних покарань, який полягає у пожиттєвій ізоляції засудженого від суспільства в спеціальних виправно-трудових установах. Цей вид вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкціях норми Особливої частини КК, яке передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Це покарання застосовується тільки у випадку, коли суд, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що пом’якшують та обмежують покарання, не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Не застосовується довічне позбавлення волі до таких категорій осіб: 1) осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років; 2) осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років; 3) жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину; 4) жінок, що були в стані вагітності на момент постановлення вироку.

До засуджених до довічного позбавлення волі не застосовується звільнення від відбування покарання з випробуваннням, а до засуджених, які відбувають це покарання, - умовно-дострокове звільнення його відбуванння. До них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

Довічне позбавлення волі не має абсолютного характеру. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років. Відповідно до ч. 5 ст. 80, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі замінюються позбавленням волі на певний строк. Слід мати на увазі, що давність виконання обвинувального вироку не застосовується при вчинені деяких злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі [ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст.442].

Особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності зі ст.393.

ВИСНОВКИ

Таким чином, у даній курсовій роботі я намагалась дати визначення поняття покарання та його мету, а також більш “ширше” зокрема сутність видів покарань, що власне і було моєю метою.

Отже, до осіб, визнаних винними у вчинені злочином, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

штраф

позбавлення військового звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

громадські роботи

випрані роботи

службові обмеження для військовослужбовців

конфіскація майна

арешт

обмеження волі

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

позбавлення волі на певний строк

довічне позбавлення волі

Із видів покарань випливає, що для того, щоб особа підлягала юридичній відповідальності, вона повинна мати достатній рівень свідомості, який досягається у певному віці. Адже, людина, котра не досягала віку, з якого здатна усвідомлювати соціальну значимість свої дій, розуміти їх фактичний характер, передбачати наслідки своїх вчинків, не можу відповідати перед законом за споєння правопорушення, тобто нести відповідальність. Особа також повинна мати психічне здоров’я, яке дозволяє їй усвідомлювати зміст та значення своїх дій, передбачаючи їх результати та бажати чи не бажати настання наслідків названих дій.

Ст. 51 Кримінального Кодексу України визначає систему покарань – вичерпний, загальнообов’язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Отже, орієнтуючи суди на порівняно більш м’які покарання, цей підхід має сприяти подальшій гуманізації правозастосовної практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.