Відомий дореволюційний процесуаліст Е. В. Васьковський зазначав, що справи охоронного провадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей, усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання права власності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування і витребування доручень тощо). Охопити їх одним визначенням неможливо, але вони характеризуються тим, що повний перелік цих справ визначений законодавцем на свій розсуд, виходячи з доцільності і практичної зручності [ ]. Аналіз справ, віднесених до охоронного провадження, свідчить про те, що вони мали односторонній і двосторонній характер. В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другої особи з протилежними інтересами [12; №14], (справи про викуп родового майна, відібрання доручення, поділ спадщини і виділ певної її частини подружжю тощо), що підтверджує їх спірний характер.

В 1866р. було передбачено запровадження особливої форми судочинства – охоронного судочинства, певний прототип особливого (окремого провадження). На території західної України діяв Статут цивільного судочинства 1895р. нормами якого передбачено провадження в судах першої інстанції (позовне провадження) і особливий (окреме провадження). Зокрема в особливому провадження розглядаються наступні категорії справ: провадження, щодо вексельних позовів; провадження щодо позовів, що випливають з договорів майнового найму; провадження в третейських судах; провадження щодо позовів про винагороду за збитки завдані чинами судового управління; наказне провадження – знайшло закріплення в новому цивільно-процесуальному кодексі України 2004р.

Цивільно-процесуальний кодекс УРСР 1924р. не давав визначення позовного чи окремого провадження, а лише закріплював факт так званих справ окремого провадження.

У ст. 191 УПК УРСР – справи про майно, яке залишилося після смерті особи (знайшло закріплення в новому УПК України 2004р.), про третейські записи та рішення; про депозити; про видачу судових наказів по актам; про розлучення; про утримання та визначення прізвища дітей; про встановлення обставин від наявності яких залежить виникнення публічних прав громадянства; справи про звільнення від військової служби за релігійними переконаннями; скарги на дії нотаріусів. [ 7]

У новій редакції ЦПК УРСР 1929р. з окремого провадження були виключені зазначені вище перші три категорії справ, однак додано справа про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника. До цього переліку вносились зміни. На початку 60-х років порядком окремого провадження суд розглядав справи: за скаргами на неправильності у списках виборців; про стягнення недоїмок і штрафів, за скаргами на дії нотаріусів та інших органів, які виконують нотаріальні дії; про встановлення юридичних фактів, які виконують нотаріальні дії; про встановлення юридичних фактів; про визнання осіб безвісно відсутніми і безвісно відсутніх померлими; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника (викличне судочинство); про розірвання шлюбу.

Отже, окреме провадження є самостійним видом цивільного судочинства, який характеризується специфічним порядком розгляду та вирішення цивільних справ чітко визначені у законодавстві і спрямовані на встановлення судом фактів (дії, події або юридичного стану) необхідно для захисту.

Охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб та держави. В окреме провадження об’єднуються різні категорії справ, спільною ознакою є відсутність спору про право цивільне (підвідомчому суду) і сторін з протилежними юридичними інтересами.

Особливістю справ даного провадження є й те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовому провадженню: співучасть, треті особи, відмови від позову, визнання позову, мирова угода; недопустимість звернення до третейського суду або товариського суду [94; №31].

Отже, порядком окремого провадження проглядаються не тільки справи безспірного характеру, а й спірні, що виникли з державних, адміністративних, фінансових і сімейних правовідносин ЦПК 1964р. Справи, що виникли з державних, адміністративних, фінансових правовідносин були виділені в самостійний вид «Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а справи про розірвання шлюбу віднесені до позовного провадження. Згідно зі ст..54, ЦПК справами окремого провадження є: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; про встановлення неправильності запису в актах цивільного стану; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України; новим ЦПК України 2004р. віднесені ще такі категорії справ: визнання спадщини від умерлого; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

1.1. Особи, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження

В окремому провадженні визначено специфічне коло суб’єктів цивільного процесу – справи розглядаються за участю заявників і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, інших кооперативних організацій, їх об’єднання, інших громадських організацій, осіб. Заявники – це особи, які порушують справи в суді в порядку окремого провадження, або це особи, в інтересах якої порушена справа в суді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора. Законного представника, інших уповноважених на це громадян та