Отже, залежно від того, в чому саме полягає неправильність актового запису, суддя в стадії підготовки справи до судового розгляду і повинен визначити предмет доказування.

Заявником у цих справах є особа, стосовно якої складно актовий запис, а у випадку її смерті заявниками можуть бути особи, в яких у зв’язку зі смертю громадянина, актовий запис щодо якого є неправильним, виникають певні права, реалізації яких перешкоджає ця неправильність.

На підставі аналізу чинного законодавства і висловлених в літературі поглядів автор робить висновок, що при розгляді цих справ крім заявників можуть брати участь заінтересовані особи, наприклад, орган РАЦСу, оскільки рішення суду про встановлення неправильності актового запису створює для цього обов’язок внести в указаний запис відповідні виправлення. [5]

Підготовки до судового розгляду справ про оскарження нотаріальних дій чи відмову щодо їх вчинення, підкреслюється. Що спосіб судового захисту по дані категорії справ характеризується тим, що суд, встановивши факт незаконності вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, повинен не тільки констатувати невідповідність дій нотаріуса чинному законодавству, але й зробити висновок про правові наслідки: скасувати вчинену нотаріальну дію або покласти на нотаріуса обов’язок вчинити її. З урахуванням цього можна сказати, що предмет доказування по даній категорії справ складає сукупність фактів, які стверджують невідповідність вчиненої нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні вимогам закону, що регулює порядок їх здійснення.

Науковець Світлична здійснює критичний аналіз думи про те, що оскаржити нотаріальну дію можуть особи, які не брали участі в її вчиненні, якщо це спричиняє порушення їхніх прав. Аргументується висновок, що займати процесуальне становище заявника може тільки громадянин чи юридична особа, стосовно яких було вчинено нотаріальну дію або у вчиненні якої їм було відмовлено. Інші особи, які вважають, що на їх суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси або можуть впливати у майбутньому.

Отже, виходячи із висвітленого можна дійти висновку, що вимогу про обов’язковість підготовки справи до розгляду слід розглядати як складову частину додержання судом процесуальної форми судочинства. Мета підготовки справи до судового розгляду полягає в забезпеченні своєчасного та правильного вирішення справи. Завданнями стадії підготовки спав окремого провадженням для розгляду є: встановлення предмета доказування; визначення кола необхідних доказів і способів забезпечення доказового матеріалу; визначення складу учасників процесу їх процесуальне становище та способи забезпечення своєчасної явки суб’єктів до суду; провадження підготовчих дій здійснення яких зумовлене характером справи, що розглядається. Зміст стадії підготовки справи досудового розгляду визначається, як сукупність процесуальних дій судді та дій осіб, що беруть участь у справі, спрямовані на реалізацію своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків.

Висновки

Підводячи підсумки, моєї кваліфікаційної роботи, можна виділити, що окреме провадження – це процесуальний порядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна з справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

В окреме провадження об’єднуються різні категорії справ, спільною ознакою є відсутність спору на цивільне право (підвідомчому суду) і сторін з протилежними юридичними інтересами.

Отже особливістю справ даного провадження є й те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії властиві позовному провадженню: співучасть; відмова від позову; треті особи; визнання позову; мирова угода; недопустимість звернення до третейського суду або товариського суду.

Отже, до категорій справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження відносять справи про: визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; про встановлення неправильності запису і в актах цивільного стану; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, але новим ЦПК України 2004 до окремого провадження віднесені ще такі категорії справ: визнання спадщини від умерлого; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Таким чином, можна зробити висновок, що до осіб, які беруть участь у справі, в окремому проваджені належать: заявник та заінтересовані особи, представники заявників та заінтересованих осіб, прокурор, органи державного управління та інші, які захищають права та законні інтереси інших осіб. А заявник – це особа, на захист охоронюваних законом інтересів якої розпочато провадження у справі, причому незалежно від того, з чиєї ініціативи воно порушено.

Однак прийняте в юридичній науці розуміння спору про право як розбіжності між особами, які припускаються суб’єктами матеріальних правовідносин з приводу їх прав і обов’язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення виключає наявність спору без участі конкретних осіб.

Аналізуючи розгляд справ, потрібно виділити, що не всі справи розглядаються колегіальним складом суду, але є категорії справ, які розглядаються судом у складі одного судді і двох народних засідателів, до цієї категорії відносять: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; при визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим; про усиновлення дітей, які проживають на території України; про встановлення неправильності запису в актах цивільного