Заява про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.

Існує це інша думка, щодо осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження. Науковець Світлична Г. О. у своїй дисертації всебічно досліджується проблема правового становища осіб, які беруть участь у справах окремого провадження. При цьому доводиться, що специфіка названого інституту зумовлена об’єктом та способом судового захисту, які певною мірою визначають суб’єктивний склад учасників процесу, їх процесуальне становище, обсяг процесуальних прав та обов’язків. Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що до осіб, які беруть участь у справі, в окремому провадженні належать: заявники та заінтересовані особи, представники заявників та заінтересованих осіб, прокурор, органи державного управління та інші перелічені в законі суб’єкти, які захищають права та законні інтереси інших осіб.

Аналізуючи й уточнюючи поняття заявників як головних осіб, які беруть участь у справах окремого провадження. Заявник – це особа, на захист охоронюваних законом інтересів якої розпочато провадження у справі, причому незалежно від того, з чиєї ініціативи воно порушено. У зв’язку з цим пропонує Світлична Г. О. «Ініціатор процесу» та «заявник». Традиційне в процесуальній літературі твердження, що коло заявників в окремому провадженні, як правило, визначено в законі є помилковим. Законодавець по деяких категоріях справ дійсно дає вичерпний перелік суб’єктів правомочних порушувати справу, проте вони поєднані лише функціональною ознакою їх діяльності на цій стадії процесу і не кожен з них займе процесуальне становища заявника, оскільки не всім їм властиві ознаки останнього. [12; №26].

На підставі викладеного формулюються головні ознаки заявника: наявність юридичної заінтересованості, обумовленої правовим зв’язком суб’єктивних прав цієї особи з фактом чи станом, що встановлюється судом; можливість реалізації суб’єктивного права, що належить особі, тільки після встановлення судом цього, юридичного факту або стану; поширення на нього правових наслідків набрання рішення суду законної сили.

Світлична Г. О. додатково аргументує висловлену вченими думку про допустимість процесуальної співучасті в окремому провадженні. При цьому зазначається, що на стороні заявника можлива лише факультативна співучасть, оскільки відповідно до принципу диспозитивності участь у процесі – право, а не обов’язок заявників (спів заявників). [14; №26]

Світлична І. О. підкреслює, що питання про поняття то ознаки заінтересованих осіб в окремому провадженні є найменш урегульованими законодавством, найбільш дискусійним у торії т досить проблематичним у судовій практиці, у зв’язку з чим всебічно аналізуються висловлені в літературі точки зору вчених (В. Д. Алієв; Н. Л, Гребенюк; П. Ф, Єлісейкін; Н. П, Ломанова, А. О. Мельников та ін.). НА підставі проведеного дослідження Світлична Г. О. дійшла висновку, що заінтересовані особи – це суб’єкти (громадяни, та юридичні особи), які мають юридичну заінтересованість у справі, обумовлену тим, що рішення суду про встановлення юридичного факту чи стану впливає (безпосередньо чи побічно) на їхні суб’єктивні права або обов’язки. Визначальними ознаками заінтересованих осіб, є такі: а) характер юридичної заінтересованості (особистий або державний), який залежить від правової мети участі в процесі та зумовлений тим, що їх правовідносини з заявником пов’язані з встановленням судом юридичного факту чи правового стану, що впливають на суб’єктивні права або обов’язки даної особи. На закінчення можна зробити висновок, що формування складу учасників процесу в стадії підготовки окремого провадження до судового розгляду здійснюється судовими викликами та повідомленнями. У законодавстві та в процесуальній літературі це питання вирішується не завжди послідовно. У зв’язку з цим обґрунтовується, що судові повідомлення про виклик повинні направлятися особам, що беруть участь у справі, участь у яких у судовому засідання або при здійсненні процесуальних дій є обов’язковою, а також особам, що сприяють провадженню правосуддя (свідкам, експертам, перекладачам і т.д.). Судові повістки-повідомлення повинні направлятися особам, що беруть участь у справі, участь яких при розгляді справі або при здійсненні окремих процесуальних дій не є обов’язковою. [15; №26]

Отже, можна сказати, що відповідно до ч.2 ст. 235 ЦПК справи окремого провадження, суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій.

Заявник – це особа, в інтересах якої порушена справа в суді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій.

1.2. Виникнення спору про права та дії судді і суду в зазначеному випадку.

У ч.3 ст. 255 ЦПК України передбачено: якщо при розгляді справи порядком провадження виникає спір про право, підвідомчий судам, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Це дає підставу називати окреме провадження «безспірним», оскільки в ньому не вирішується матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти або статус, що мають юридичне значення.

Окреме провадження – це процесуальний порядок розгляду визначених цивільно-процесуальним кодексом справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої має свої, лише їй властиві особливості.