Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніх двох видів є однотипними. У своїй основі вони мають правову вимогу – спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду. В них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю яких закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.
Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право. [ ]
Проте, відсутність спору про право в цивільно-процесуальному кодексі не дістала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ для оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану, про визнання громадянина обмежено дієздатним пп.. 1, 3, 6 ст. 254, а у новому цивільно-процесуальному кодексі пп. 1, ст..234, але звідси виключені такі категорії прав: а) про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні;
б) про встановлення неправильності запиту в актах громадянського стану. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах про наявність у цих справах спору про право або інтерес, який виходить на від конкретних осіб [14; 24]. Однак прийняте в юридичній науці розуміння спору про право як розбіжності між особами, які припускаються суб’єктами матеріальних правовідносин з приводу їх прав і обов’язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення виключає наявність спору без участі конкретних осіб.
Були висловлені міркування, що при розгляді справ за скаргами на дії нотаріусів суди розглядають спори про право, які виникають з адміністративно-процесуальних правовідносин. Наявність спору про право характеризується також справи окремого провадження про визнання громадянина обмежено дієздатним і про визнання громадянина обмежено дієздатним і про встановлення неправильності запису в актах громадського стану [10; №27].
І це насправді так. На підставі ст. 85 Закону України «Про нотаріат» боржник у передбачених законом випадках має право внести на депозитивний рахунок державної нотаріальної контори гроші та цінні папери для передачі їх кредитору. Нотаріус зобов’язаний їх прийняти. Його відмова є невизнання за боржником такого права і перешкодою для здійснення ним своїх прав, тобто спори про право, на розв’язання якого він вправі подати скаргу до суду (ст.. 285 УПК). Отже, під час вирішення цієї категорії справ суд розглядає спір, який виник не з адміністративно-процесуальних, а з нотаріально-процесуальних правовідносин між нотаріусом і особою, яка бере участь у нотаріальних діях.
Такий спір має спільну рису з спором, що виникає з адміністративних правовідносин. В обох випадках він є наслідком невиконання чи неналежного виконання закріплених за державними органами певних функцій. При цьому суд перевіряє відповідність чинному законодавству діяльність посадових і службових осіб на органів і залежно від виявлених обставин може скасувати вчинену нотаріальну дію чи зобов’язати нотаріуса виконати певну нотаріальну дію. Наявність спору про право має місце у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Відповідно до с. 145 сімейного кодексу, ст.. 9 Закону України «Про порядок зміни, поновлення, анулювання записів актів цивільного стану, порядок і строки зберігання актових книг, затвердженого Мін’юстом України від 14 жовтня 2003р. такі справи можуть бути предметом судового розгляду у разі відмови органів реєстрації цивільного стану у зміні, доповненні, виправленні, записів актів цивільного стану, поновленні та анулюванні актового запису. [ 7]
Спір, який виникає між заявником і органом реєстрації, є не перешкодою, а необхідною умовою порушення справи в суді. За відсутності спору нотаріус вчинить нотаріальні дії, а орган реєстрації внесе необхідні зміни до актових книг. Спір про право у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану виникає з адміністративно-процесуальних правовідносин. Його предмет – неправомірність дій органів, державного управління. А самі справи є однотипними зі справами, віднесеними цивільно-процесуальним кодексом до справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і підлягають виключенню зі складу справ окремого провадження [7]. Зі спірного характеру проаналізованих справ випливає питання: чи не суперечить їх розгляд порядком окремого провадження правилу ч.3 ст. 255 цивільно-процесуального кодексу, за яким при виникненні спору про право, під відомчого судам, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах? Вважаємо, о на нього треба дати стверджувальну відповідь. [19; №28]
Передбачені ч.3 ст. 255 цивільно-процесуального кодексу процесуальні наслідки настають за таких умов: 1) при наявності спору про право цивільне в широкому розумінні, який відповідно до ст..1, 24 цивільно-процесуального кодексу виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин і вирішується в позовному порядку; 2) якщо суб’єктами такого спору є заінтересовані особи – суб’єкти цивільних, сімейних, трудових і кооперативних, а не адміністративно- чи нотаріально-процесуальних правовідносин; 3) коли спір про право підвідомчий судам. При непідвідомчості спору суд останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту.