Заява про визнання громадянина недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу (ст.. 256 ЦПК, а нового ЦПК України ст.. 246).

В заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічну хворобу або недоумство, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними (ст. 257 ЦПК, а нового ЦПК України ст. 247).

У відповідності до ст.. 258 цивільно-процесуального кодексу України суддя в порядку підготовки справи про психічну хворобу або недоумство громадянина для визначення його психічного стану зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу.

Достатніми даними про психічну хворобу або недоумство є документи лікувальних установ, які підтверджуються наявність у громадянина психічної хвороби, знаходження його на спеціальному обліку, акти, що свідчать про відхилення від поведінки, не властиві психічно здоровій людині. Неприпустиме призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про наявність у громадянина психічної хвороби.

У виняткових випадках, коли особа, відносно якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, вона ухвалою суду направляється на судово-психіатричну експертизу в примусовому порядку. Питання щодо призначення експертизи розглядається в судовому засіданні. [6]

Суд розглядає такі справи з обов’язковою участю представника органів опіки і піклування.

У відповідності зі ст. 260 ЦПК України, й нового ЦПК України ст. 245, рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органам опіки і піклування. Воно є підставою для призначення недієздатному опікуна.

У відповідності зі ст. 259 ЦПК України, а нового ЦПК України ст. 254, судові витрати з провадження справи про визнання громадянина недієздатним відносяться за рахунок держави.

Суд встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити недієздатності психічно здорового громадянина, стягує з заявника всі судові витрати. [2]

Поновлення громадянина в дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров’я здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або установ, організацій, а також за власною ініціативою суду.

Наступною категорією справ, які суд розглядає в одноособовому складі суду є визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим.

Громадянина може бути в судовому порядку визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року за місцем його постійного проживання нема відомостей про місце його знаходження.

При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутність початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що витікає за тим, у який були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року. Судове визнання громадянина безвісно відсутнім викликане необхідністю захисту інтересів інших осіб (громадян і організації), для яких тривала відсутність цього громадянина є перешкодою в здійсненні своїх прав. [6]

Підсудність цих справ визначена за місцем проживання заявників.

На порушення справи подається заява, у якій, крім відображання загальних вимог, повинно бути зазначено, з якою метою необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім, а також обставини, що стверджують безвісну відсутність громадянина.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду з’ясовує осіб (родичів, співробітників та ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (домоуправління, органи внутрішніх справ або виконавчий комітет місцевої ради); за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього.

Одночасно суд вживає заходи через органи опіки і піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а якщо потрібно, то й для управління цим майном (ст.. 263 ЦПК України, а за новим ЦПК це є ст. 248). Тут виникає колізія між цивільно-процесуальним кодексом і цивільним кодексом, у цивільному кодексі сказано, що охорону майна здійснює нотаріус.

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків зазначених у заяві, й осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім.

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його знаходження протягом трьох років, а якщо він пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або які дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Військовослужбовець чи інший громадянин, який пропав безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років із дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається днем набуття законної сили рішення суду про оголошення його померлим. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти при обставинах, які загрожують смертю чи дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його передбачуваної загибелі. [44; №22]

Справи про оголошення громадянина померлим розглядаються місцевим судом за місцем проживання заявника (ст.. 261 ЦПК України, а за новим ЦПК України ст. 246).

Для порушення справи подається заява, у якій, крім відображення загальних вимог, повинно бути зазначено, з якою метою необхідно заявнику оголосити громадянина померлим і обставини, що загрожували громадянину, який пропав безвісти, або які дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку.

У порядку