Курсова робота

на тему:

“Порушення права на захист”

Порушення права на захист

Вступ | 3

РОЗДІЛ І Право на захист як об'єкт злочину передбачений ст. 374 ККУ | 5

РОЗДІЛ II Об'єктивна сторона порушення права на захист | 11

2.1. Недопущення і ненадання своєчасно захисника | 11

2.2. Інше грубе порушення права на захист | 14

РОЗДІЛ III Суб'єктивні елементи складу злочину та особливості кваліфікації | 16

Висновки | 18

Список використаних джерел | 19

ВСТУП

Проголошення незалежності України вимагало нових концептуальних підходів у формуванні законодавчої бази держави. Україна поставила собі за мету побудову правової держави, громадянського суспільства, що законодавче закріплено в діючій Конституції. Досягнення цієї мети неодмінно передбачає зміцнення законності і правопорядку в країні, боротьбу із злочинністю, підвищення ролі права в житті суспільства, захисті особи, її честі і гідності від будь-яких посягань.

Треба зазначити, що положення ряду документів міжнародно-правового характеру з проголошенням Україною незалежності поступово стали впроваджуватися у вітчизняне законодавство. Однією з суттєвих віх такого процесу стало прийняття 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України.

На даний момент в Україні активно розпочався процес відродження адвокатури і реформування її та правових процедур на більш демократичних засадах, що дає можливість наблизити цей правовий інститут до аналогічних інститутів цивілізованих правових систем. Вже сьогодні створена законодавча передумова для того, щоб права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного були надійно захищені.

Отже, сучасне законодавство України про адвокатуру і захисника істотно зміцнило і забезпечило конституційне право особи на захист своїх прав, а підозрюваного, обвинуваченого - на захист своїх прав та інтересів у кримінальному процесі. Проте, одного законодавчого забезпечення права на захист недостатньо - необхідна реальна гарантія такого права. Нею тепер є ст. 374 ККУ „Порушення права на захист". А якщо прийняти до уваги, що законодавчі новели України, які торкнулися захисту права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного в кримінальному праві та процесі ще не встигли знайти серйозного обговорення в спеціальній літературі, то на нашу думку, вибір і дослідження даної теми для курсової роботи є актуальним.

Предметом дослідження даної курсової роботи - є склад злочину передбачений ст. 374 ККУ, а також деякі положення конституційного права на захист. В основу написання даної курсової роботи покладені наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, чинне законодавство та судова практика.

РОЗДІЛ 1. ПРАВО НА ЗАХИСТ ЯК ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.374. ККУ

Об'єктом злочинного посягання є конституційне право на захист осіб, які звинувачуються (або підозрюються) у вчиненні злочину, їх перелік наводиться у ч. 1 ст. 374: підозрюваний, обвинувачений, підсудний (Підозрюваний — це особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого; обвинувачений — особа, щодо якої слідчим винесена постанову про притягнення як обвинуваченого, а підсудний — особа, щодо якої винесено постанову про віддання до суду.). Разом з тим, Конституція проголошує право на захист не тільки цих осіб. У ч. З ст. 63 Основного Закону зазначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто засуджений має право на захист. Це право закріплено, зокрема, у ст. 47, 48 КПК України. Передбачено, що захисник запрошується в тому числі й засудженим або на його прохання чи за його згодою іншими особами (ст. 47 КПК України). Встановлено обов'язок захисника використовувати передбачені у КПК України та в інших законодавчих актах засоби захисту та надавати необхідну юридичну допомогу не тільки підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, а й засудженому (ч. 1 ст. 48 КПК України).

У ст. 44 КПК України також йдеться про захист прав і законних інтересів виправданого та надання йому необхідної правової допомоги при провадженні у кримінальній справі, а в суді апеляційної інстанції передбачена обов'язкова участь захисника, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого (ч. 2 ст. 45 КПК України)

Завдання суверенної України полягає в забезпеченні основних прав і свобод людини , а також у створенні дієвих правових механізмів охорони прав і законних інтересів у всіх сферах державного і суспільного життя. Обов'язок держави - забезпечити особі можливість захисту своїх прав визнаний цивілізованою міжнародною спільнотою і закріплений в міжнародних документах, ратифікованих Україною.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 5 у статті 2 передбачає, що держава зобов'язується забезпечити кожній особі ефективний засіб правового захисту, якщо визнані Пактом права і свободи були порушені. Обов'язок держави забезпечити особі право на захист, передбачає створення державою усіх необхідних можливостей, надання цілого ряду механізмів, регуляторів, за допомогою яких вона дозволяє особі повноцінно реалізувати своє право на захист. Реалізувати право на захист для особи означає можливість захистити свої права і законні інтереси від посягань з боку інших осіб та державних органів за допомогою передбачених законом засобів[3, с.15].

На відміну від радянських часів, коли судовий захист фактично був вибірковим, за статтею 55 чинної Конституції України судовому захисту підлягають усі права і свободи людини. Відтепер, лише суд санкціонуватиме арешт (стаття 29), обшук (стаття ЗО), порушення таємниці листування, телефонних розмов, поштово-телеграфної кореспонденції (стаття 31), лише суд примусово позбавлятиме житла (стаття 47). В частині 4 статті 55 Конституції України передбачено нове положення про те, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх