Будучи закріпленими в законі, всі кримінально-процесуальні функції носять об’єктивний характер, їхній зміст не залежить від волевиявлення суб’єктів, що їх здійснюють. У зв’язку з цим не можна погодитися з думкою В.П. Нажимова який вважає, що здійснення суб’єктом тієї або іншої процесуальної функції ґрунтується на „свободі вибору останньої.” Вказаний погляд піддався літературі справедливій критиці С.А. Альперт відзначив, що „якщо б саме так йшла справа, то очевидно відповідні суб’єкти процесу, психологічно перебудовуючись в ході досудового слідства або судового розгляду, могли б змінювати характер здійснюваної ними процесуальної функції, причому роботи це багатократно. Ясно, що в цих умовах функція як конкретна процесуальна категорія втратила б свою визначеність і перетворилася б на щось розпливчате, позбавлене практичного змісту”.

Сказане дозволяє визнати найбільш вірним визначення процесуальних функцій запропонована С.А. Альпертом, під яким автор розуміє виражені в законі основні напрями процесуальної діяльності, здійснювані самостійними суб’єктами, яким для досягнення відповідних цілей надаються широкі права і повноваження на активну участь, в кримінальному судочинстві. Дане вираження в найбільш концентрованій формі виражає суть кримінально-процесуальних функцій, їх нормативний характер, дозволяє правильно вирішити питання про суб’єктів, що їх здійснюють. Такими, на нашу думку, є органи, які здійснюють провадження по кримінальній справі і учасники кримінального процесу.

Кримінально-процесуальні функції утворюють єдину систему. Системний аналіз кримінально-процесуальної діяльності дозволяє визначити роль і призначення кожного з її елементів, а також виявити ту інтеграційну властивість, яка виникає в результаті взаємодії її складових. Тому зрозуміло, що стосовно системи кримінально-процесуальних функцій таким є режим законності, що виникає й існує в результаті взаємодії окремих процесуальних функцій. Зрозуміло, що при цьому кожна з них повинна здійснюватись компетентним суб’єктом, в рамках наданий йому законом прав і обов’язків.

Що ж таке функція захисту? І що потрібно розуміти під захистом, як особливою процесуальною функцією? Більшість авторів приходить до висновку, що функція захисту – це є діяльність, спрямована на виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, виключають або пом’якшують його відповідальність, а також на охорону його особистих і майнових прав. Це свідома, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого, підозрюваного, так і захисника, законного представника, цивільного відповідача та його представника. Перш за все вони являютьсь суб’єктами функцій захисту, їх цілеспрямованість полягає вираження у вигляді процесуального інтересу.

В літературі захист традиційно протиставляється обвинуваченню і функцію захисту перш за все пов’язують з обвинуваченням. В принципі правильним є теза про те, що появі функції захисту і правосуддя передує функція обвинувачення, більше того, вона обумовлює їх виникнення. Захист, отже, носить похідних від обвинувачення характер і його зміст пов’язаний із спростуванням обвинуваченням або доведенням меншої вини особи, але цим воно не вичерпується. Зв’язок між обвинуваченням і захистом, безумовно, не є одностороннім, бо, як наголошувалось вище, рівень захищеності інтересів особи, яка бере участь в кримінальному судочинстві, характеризує демократизм процесуальної системи. Реальний і повний захист є для обвинуваченого гарантом всестороннього, повного і об’єктивного розгляду матеріалів кримінальної справи, стимулює суб’єктів обвинувачення до активної неупередженої діяльності, направленої на встановлення об’єктивної істини у справі. Саме в цьому виявляється взаємний зв’язок захисту з обвинувачення. Будучи своєрідної „відповіддю” на обвинувачення, захист впливає на діяльність слідчого, прокурора, яка носить публічно-правовий характер, виходячи з якого суб’єкт обвинувачення зобов’язані досліджувати всі обставини справи (як звинувачувальні, так і виправдувальні, як ті, що пом’якшують вину, та і ті, що обтяжують). Ініціативна діяльність суб’єктів захисту, що використовують всі надані кримінально-процесуальним законом права, певною мірою створює вплив на позицію сторони обвинувачення, стимулює слідчого, прокурора до такого формулювання актів обвинувачення, які були б адекватно, реально встановленими і належним чином обґрунтованими обставинами справи, створюючи в цих актах зміст обвинувачення в його матеріально-правовому значенні.

Нерідко висловлювалась думка, що слідчий і прокурор також здійснюють функцію захисту або є суб’єктами непрямого захисту, оскільки вони хоча й, не ставлять головною метою захист обвинуваченого, але за характером своєї діяльності зобов’язані їх виконувати. Навряд чи така позиція є правильною. Встановлення у справі слідчим і прокурором обставин, які реабілітують обвинуваченого або пом’якшують його вину, обумовлено не реалізацією останніми функції захисту, а публічним характером їхньої діяльності, в тому числі вимогою повного, всестороннього і об’єктивного розгляду матеріалів кримінальної справи, що є умовою законності обґрунтованості обвинувачення.

Є цілком правильними вищенаведені твердження, не можна і погодитись з думкою, що функція захисту пов’язана тільки з обвинуваченням, і там де нема обвинуваченням не існує і функції захисту. А як же бути із засудженим і з його конституційним правом на захист? Адже засуджений чи його захисник також здійснюють функцію захисту і реалізовують її у провадженнях з перевірки і перегляду вироків, постанов і ухвал суду при розгляді справ судом апеляційної інстанції, судом касаційної інстанції, а також при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження. І навіть при виконанні вирок, де функція обвинувачення і близько не здійснюється, все ж таки функція захисту реалізовується засудженим або його захисником на цій стадії процесу.

А.М. Ларін вірно відзначив, що захист є родовим поняттям, об’єднуючи різні види процесуальної діяльності, на користь осіб, що беруть участь у справі: і це обумовлює потребу в поняття того ж рівня, яке охоплює разом з обвинуваченням і інші види діяльності, що викликають необхідність захисту.

Функція захисту здійснюється на будь-якій стадії кримінального процесу, просто відбувається зміна її змісту, і це залежить від кожної