Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991р., визначає такі організаційно-правові форми господарських підприємств:

акціонерне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю;

товариство з додатковою відповідальністю;

повне товариство;

командитне товариство.

Кожне з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов’язаннями і боргами, розмір підприємств.

Установчі документи товариств повинні містити відомості про вид товариства предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників. Найменування та місце знаходження , розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Учасники товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку(дивіденди). Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи. Які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

вийти в установленому порядку з товариству ;

одержувати інформацію про діяльність товариства.

Учасники товариства зобов’язані :

додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управляння товариства;

виконувати свій зобов’язання перед товариством, тому числі і пов’язані із майновою участю та вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

на розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Державне регулювання підприємництво забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається з:

організаційно-структурних формувань;

це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. Отже, відомі такі органи : державний комітет з питань розвитку підприємництва та МВС України здійснює видачу ліцензій на виготовлення та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Це акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президента України , нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Особливу роль серед органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Створений указам Президента України від 29 липня 1997 року з метою реалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва та ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.

Функції комітету:

координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з розробкою і реалізацією заходів підтримки і розвитку підприємництва;

узагальнення практики застосування законодавства щодо питань підприємництва;

участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку та підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької діяльності.;

підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва;

формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавних форм власності, в тому числі на конкурсних засадах;

взаємодія з міжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва.

Головне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність, які розвивають і конкретизують відповідні положення конституції України, належить Закону України «Про підприємництво» від 26 лютого 1991р. закон визначає головні та загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні гарантії свободи підприємництва, його управління та підтримки. Стаття 15 даного закону зазначає, що правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється в цілях забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму і захисту прав споживачів. Держава гарантує та підтримує розвиток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголошує рівність всіх форм власності та рівні можливості доступу підприємців до фінансових, матеріально-технічних, трудових, природних та інформаційних ресурсів(ст..12 Закону України «Про підприємництво» ).

Найголовніше значення для розвитку підприємництва мають правила та порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, адже в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набування права та обов’язків, встановлюється відповідний правовий статус.

Реєстрація здійснюється відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб’єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок їх скасування.

Органами державної реєстрації є:

виконавчий комітет міської рада;

районна державна адміністрація;

районна міст Києва та Севастополя державна адміністрація.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи до органу державної реєстрації подають:

установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодавством для створюваної організаційно-правової форми суб’єкта.

До них належать:

рішення власника(власників) майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи;

статут, якщо відповідно до законодавства, це необхідно для створюваної організаційно-правової Фоми суб’єкта підприємницької діяльності.

реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.

Місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників.

Якщо засновникам (одним із засновників) суб’єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження(витяг із торгівельного банківського або судового реєстру). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодоавством країни його видачі, перекладений кураїнською мовою та легалізований у консульській