ПЛАН

Вступ

1. Поняття та значення строків у цивільному праві.

2. Види цивільно-правових строків

3. Позовна давність

Висновок

ВСТУП

В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (на-приклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана пев-на дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, міся-цями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у ци-вільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, постав-лених ними.

В цій курсовій роботі я спробую розкрити сутність строків у цивільних правовідносинах, як прояв соціального часу і правовий засіб регулювання діяльності громадян та юридичних осіб.

1. Поняття та значення строків
(термінів) у цивільному праві

Стратегічна лінія на нормалізацію соціаль-но-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників ви-никають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія са-мих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю-ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначе-ність у правах та обов'язках суб'єктів.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної дав-ності, але немає загальних положень про строки, які б стосу-валися усіх інститутів цивільного права.

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідно-синах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент ви-никнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки пра-вомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.

Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту ци-вільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон заборо-няє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збіль-шити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий ха-рактер строків, встановлюваних самими учасниками право-відносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не за-кінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у ци-вільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон перед-бачає і вольові дії учасників правовідносин або державних ор-ганів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд за наявності поважних причин пропуску строку позовної дав-ності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановле-ні ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу лю-дей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) фор-мою руху цивільних правовідносин, формами існування і роз-витку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких