Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присікольними (преклюзивншш). Так, за ст. 67 ЦК України строк дії довіреності не може перевищу-вати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, во-на зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. До-віреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною. Зазначені в ст. 67 ЦК України строки дії довіреності є присікальними. Особливість присікальних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа іс-нування. Закінчення присікального строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припи-нення ж права або обов'язку, обмежених присікальним стро-ком, відбувається після закінчення строку. Але присікальний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.

Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене право реалізується вже у межах охоронювальних правовідно-син. До них належать гарантійні зобов'язання якості продук-ції, робіт і та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку продукції поля-гає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни то-вару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Конкретні гарантійні строки встановлю-ються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних ак-тах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

У ст. 6 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав гро-мадин та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні управомоченою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реа-гування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встанов-лені законом або договором. Так, покупець за договором по-ставки може відмовитися від прийняття простроченої про-дукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачено договором. Продукцію, відвантажену постачаль-ником до одержання повідомлення покупця, останній зо-бов'язаний прийняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК України). Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, до-пустиме за умови завчасного (до відвантаження продукції) повідомлення про це постачальника.

Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивіль-них правовідносин відіграють претензійні строки. Суть пре-тензійного порядку вирішення цивільно-правового спору по-лягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволен-ня вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спо-рів між учасниками цивільно-правових зв'язків, основане на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін, - найдоціль-ніший спосіб усунення відхилень від нормального розвитку цивільного обороту.

ЦК України містить кілька норм щодо порядку і строків пред'явлення претензій: а) у зв'язку з недоліками проданої речі (статті 235 і 236); б) у зв'язку з недоліками у роботі, вико-наній за договором побутового замовлення (ст. 350); в) з пе-ревезень (ст. 365); г) щодо претензій кредиторів спадкодавця.

За загальним правилом, пред'явлення претензій не обо-в'язкове за спорами, у яких обома учасниками (або хоч одним з них) є громадянин (крім відносин з перевезень і надання послуг зв'язку). І навпаки, у спорах, що виникають з цивіль-них відносин між організаціями, до пред'явлення позову обов'язково слід пред'явити претензію. Винятки з цього пра-вила встановлюються законодавством у кожному окремому випадку (наприклад, ч. 4 ст. 6 ЦК України). За деякими ви-могами, зокрема тими, що виникають з перевезення, опера-цій з надання послуг зв'язку, відносин з іноземного страху-вання тощо, діють певні строки і порядок пред'явлення та розгляду претензій.

Обов'язкове пред'явлення претензії перевізникові перед тим, як подати на нього позов, передбачено, зокрема, у від-носинах, що випливають із перевезень. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'яза-ний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи її відхилення протягом трьох місяців, а щодо претензій з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців і претензій про сплату штрафу або премії - протягом 45 днів (ст. 365 ЦК України).

Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид госпо-дарських правовідносин між юридичними особами, не вста-новлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про доарбітражне врегулювання