спорів, передбачені статтями 5-11 Арбітражного процесуального кодексу України. Спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови до-держання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання. Разом з тим Арбіт-ражний процесуальний кодекс не зазначає строку, протягом якого одна юридична особа може пред'явити претензію до ін-шої. Очевидно, це можна зробити в межах, встановлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розглядові в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання відповідачем. Обгрунтовані вимоги заявника мають бути задоволені, а коли претензію відхилено, у письмо-вій відповіді слід подати мотиви її відхилення.
3. Позовна давність
1. Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не до-сягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом стро-ками позовної давності. Призначення останніх полягає не тільки у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й за-безпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
У ст.71 ЦК позовна давність визначається як строк для за-хисту права за позовом особи, право якої порушене. Словоспо-лучення «позовна давність», з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого - з трива-лістю Захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, ар-бітражному і третейському суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-право-вих вимог, які не оформляються у вигляді позову, наприклад, по справах окремого провадження, при деяких інших формах за-хисту (товариським судом, профспілковим органом тощо).
За загальним правилом, норми про позовну давність поширю-ються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.83 ЦК).
По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вклад-ників про видачу вкладів, внесених в кредитні установи (зокре-ма, ощадний банк). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не озна-чає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захис-ту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпо-рядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядають-ся як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які виплива-ють з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у випадку порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк по-зовної давності в один рік (ст.7 ЦК).
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкоду-вання шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Проте вимоги задовольняються не більш чим за три роки, що переду-ють пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право ви-магати відшкодування заподіяної шкоди в будь-який час. Зако-нодавчими актами можуть бути передбачені також й інші вимо-ги, на які позовна давність не поширюється.
В проекті нового ЦК, крім зазначених вище вимог, на які по-зовна давність «е поширюється, названо також вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий харак-тер, то постійно «відсувається» початковий момент перебігу по-зовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. Пропонується також не поширювати позовну давність на вимоги власника або інших осіб про визнання не-дійсними актів державних органів або актів органів місцевого са-моврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.
2. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні. Останні називають ще й скороченими, оскільки за чинним ЦК їх тривалість є мен-шою від тривалості загальної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізич-на особа), юридична особа, держава тощо.
Спеціальні строки позовної давності встановлені законодав-чими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної дав-ності, до неї повинен застосовуватися загальний строк.
Скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, по таких вимогах (ч.2 ст.72 ЦК): а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст.237 ЦК); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду (п. 3 ч. І ст.343 ЦК); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. 3 ст.350 ЦК); д) що випли-вають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправ-ників, одержувачів або пасажирів (ч.2 ст.366 ЦК). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на споруджен-ня будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності