ними;
обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст. 447 ЦК України), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними;
права з володіння, користування і розпорядження май-ном трудового або селянського господарства, якщо неповно-літні є членами зазначених господарств (статті 17 і 18 Закону України "Про власність");
право бути засновниками і членами громадських об'єд-нань - молодіжних організацій (ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян").
Мінімальна дієздатність. Цією дієздатністю наділені неповнолітні, які не досягли 15 років, вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності відповідно до ст.14 ЦК України..
Мінімальна дієздатність складається з таких елементів:
права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди уклада-ють батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх.
права самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.
Обмежена дієздатність. Обмеження дієздатності можли-ве лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Воно полягає в тому, що громадянин по-збавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набу-вати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення об-сягу дієздатності, який мала особа. Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.
Умови обмеження дієздат-ності громадян відповідно до статті 15 ЦК України.:
1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;
2) як наслідок цього - тяжке матеріальне становище са-мого громадянина та його сім'ї.
Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законо-давство України передбачає можливість визнання громадяни-на недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатнос-ті з урахуванням його психічного стану і неможливості роз-судливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на-слідку. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довід-кою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадя-нин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має пов-ноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи.
Цивільні справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним у першу чергу має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що прожи-ває окремо від хворого. Підготовка справи до судового розгляду здійснюється від-повідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро-мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші докумен-ти, видані лікувально-профілактичними закладами відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3..
Ім'я громадянина. Право на ім'я є особис-тим правом громадянина. Громадянин набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізви-ще, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із за-кону або національного звичаю. Не можна навіть уявити собі, щоб цивільні правовідносини виникали між громадянами, які б не мали чіткого уявлення про того, з ким саме вони вступа-ють у правовідносини. Індивідуалізація окремого громадяни-на здійснюється перш за все за його іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я мають також значення для забезпечення і захисту його цивільних прав, оскільки всі громадяни мають право набувати цивільних прав тільки під своїм іменем, і не мають права користуватися іменем інших фізичних осіб.
Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповід-но до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користувалися ні своїм, ні вигаданим ім'ям.
Так, згідно зі ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору належать такі особисті (немайнові) права:
1) вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом;
3) обирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з викорис-танням твору. Але, використовуючи псевдонім, необхідно враховувати, що вигадане ім'я не повинно збігатися з будь-яким іменем конкретного громадянина, оскільки в цьому разі матиме місце використання імені іншого громадянина.
Відомості про ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) зано-сяться до актового запису про народження дитини відповідно до правил, передбачених статтями 62, 63, 166 КпШС.
Громадянин має право змінити своє ім'я, якщо воно йому не подобається, по досягненні 16 років. Зміна імені прово-диться органами РАГСу за місцем проживання заявника згід-но з Положенням "Про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 1993 р. № 233.
При задоволенні клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові вносяться виправлення в записи актів громадян-ського стану і видається нове свідоцтво про народження, но-вий паспорт, а якщо громадянин одружений - то і нове сві-доцтво про шлюб.
Зміна громадянином імені не впливає на його цивільні права