У зв'язку з впровадженням в Україні права колективної і приватної форми власності на землю Верховна Рада України прийняла 13 березня 1992 р. Постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", яка зобов'язала місцеві ради народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених стат-тями 52, 56, 57 і 67 Земельного кодексу України починаючи з 15 травня 1992 р. Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. сільським, селищним, міським радам народних депутатів було до-ручено забезпечити передачу громадянам у приватну влас-ність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жило-го будинку і господарських будівель, дачного і гаражного бу-дівництва протягом 1993 р. Така безоплатна передача грома-дянам України у власність земельних ділянок проводиться лише один раз, про що обов'язково робиться відповідними радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює. На жаль, заходи з приватизації земельних ділянок, зазначе-ні в наведених законодавчих актах, довгий час не реалізову-валися.

Сьогодні відбувається активізація реформування земельної власності шляхом паювання земель колективних сільськогос-подарських підприємств відповідно до указів Президента Ук-раїни "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 15 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання земель, переда-них у колективну власність сільськогосподарським підприєм-ствам" від 12 серпня 1995 р.

Новим законодавством про власність були передбачені особливі підстави набуття права власності членами коопера-тивів і товариств, наймачами жилих приміщень. Так, відпо-відно до ст. 15 Закону України "Про власність" член житло-вого, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщен-ня, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Унікальність даної правової ситуації полягає на-самперед у тому, що в ній забезпечується виникнення у гро-мадянина права власності поза його волею, тобто підставою для цього слугує сам закон, що є досить рідкісним явищем для будь-якої правової системи.

Важливу роль для перехідного періоду до ринкової еконо-міки відіграла норма тієї ж ст. 15, за якою наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлово-го фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством Украї-ни. Однак у зв'язку з проведенням в Україні приватизації державного житлового фонду потреба в існуванні зазначених положень про викуп фактично відпала. Відповідно Постано-вою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. було визнано таким, що втратило чинність, Положення про про-даж громадянам в особисту власність квартир в будинках дер-жавного і громадського житлового фонду, їх утримання і ре-монт від 19 травня 1989 р. Ті ж громадяни, які тим чи іншим чином реалізували своє приватизаційне житлове право, але проживають наймачами в державному чи приватному житло-вому фонді, можуть набути право власності на займане при-міщення на загальних підставах, уклавши з власником житла договір купівлі-продажу. Тому не обов'язковим є введення в новий ЦК норми про викуп наймачами квартир.

Серед інших підстав виникнення у громадян права влас-ності слід виділити такі:

а) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кре-дитних установах;

б) отримання пенсій, різних державних допомог, стипен-дій тощо;

в) отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;

г) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;

д) правомірне заволодіння дарами природи;

е) отримання різних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, ло-терейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спор-тивних та інших змаганнях).

Звичайно, для виникнення за переліченими та іншими можливими підставами права власності також необхідне до-держання тих чи інших умов.

Певні юридичні факти необхідні і для припинення права приватної власності громадянина. Вони можуть бути спільни-ми для всіх суб'єктів права власності або специфічними, при-таманними лише громадянам. Значна частина юридичних фактів може бути юридичною підставою виникнення права власності і водночас його припинення. Так, укладення дого-вору купівлі-продажу тягне за собою припинення права влас-ності у продавця і водночас виникнення його у покупця. Проте так буває не завжди. Створення громадянином власни-ми зусиллями і з власних матеріалів скульптури, картини, ін-шої речі веде лише до виникнення права власності. Припиня-ється право власності у разі споживання фізичною особою продуктів харчування. Більше того, можуть бути випадки пе-реходу права власності в порядку правонаступництва. в яких підставою виникнення права власності є один юридичний факт, а підставою припинення у попереднього власника - інший. Така ситуація спостерігається при спадкуванні за за-повітом, оскільки право власності у спадкодавця припиняєть-ся у зв'язку з його смертю, а право власності у спадкоємця виникає на підставі заповіту. Припинення права приватної власності можливе також всупереч волі громадянина-власника (внаслідок реквізиції, конфіскації, націоналізації і т. ін.).

4. Здійснення громадянами права приватної власності

Право приватної власності передбачає наді-лення громадянина-власника юридичне забезпеченою мож-ливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається кон-кретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приват-ної власності. Лише в деяких випадках законодавець встанов-лює безпосередні межі здійснення громадянами