сільськогосподарських угідь і 100 га усіх зе-мель (ст.52 Земельного кодексу України). Відповідно до земель-ного та приватизаційного законодавства громадянам України надано право одержати безоплатно у власність такі розміри зе-мельних ділянок: до 0,6 га для ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів; до 0,25 га в сільських населених пунктах, до 0,15 га в селищах міського типу (членам колективних сільгосппідприємств - до 0,25 га, а в містах - до 0,1 га) - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; до 0,12 га - для ведення садів-ництва; до 0,1 га - для індивідуального дачного будівництва; до 0,01 га - для будівництва індивідуальних гаражів.
В окремих випадках громадяни можуть мати у власності зе-мельні ділянки понад площу, що передається їм безплатно. Так, вони можуть придбати у місцевих Рад народних депутатів зе-мельні ділянки у власність для ведення селянського (фермер-ського) господарства понад 50 га за відповідну плату (ст.18 Зе-мельного кодексу). У даному разі законодавець не встановлює певних обмежувальних розмірів земельних ділянок. Не встанов-лені вони і щодо тих ділянок, які набуваються громадянами за угодами у інших власників.
Указами Президента України від 15.11.1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільсько-господарського виробництва» та від 12.08.1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільсько-господарським підприємствам» передбачене виникнення права власності на землю на підставі паювання земель сільськогоспо-дарських колективних підприємств, сільськогосподарських ко-лективів, сільськогосподарських акціонерних товариств та інших сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких ви-явили бажання одержати землю у власність.
Відповідно до цих Указів після прийняття рішення місцевими Радами народних депутатів про передачу у колективну власність землі органи землеустрою здійснюють її поділ на земельні частки (паї) без виділення їх в натурі (на місцевості). При цьому кожному члену таких підприємств видається сертифікат на пра-во приватної власності на земельну частку (пай) в умовних када-стрових гектарах, а також у вартісному виразі. При цьому кож-ному члену сільгосппідприємства надано право безперешкодно-го виходу з нього і безкоштовного одержання у приватну власність своєї земельної частки (паю) в натурі, що засвідчується держав-ним актом на право приватної власності на землю.
В Указах закладена певна внутрішня неузгодженість, оскільки ними передбачається передача землі у колективну власність і вод-ночас за кожним членом сільгосппідприємства визнається пра-во приватної власності на земельну частку (пай). Власне ця не-узгодженість породжена певною мірою змістом ст.5 Земельного кодексу України, згідно з якою суб'єктами права колективної власності є сільгосппідприємства, а співвласниками - їх члени.
В сучасних умовах широкого розповсюдження набув обіг цінних паперів, значення яких в умовах соціалістичної економіки було мінімальним. За Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідно-сини між особою, що їх випустила, та їх власником і передбача-ють, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або про центів, а також можливість передачі грошових та інших прав що, випливають з цих документів, іншим особам. Зазначеним Законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися, визнаються акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих і позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республії ки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Між тим в юридичній літературі називаються і інші документи, які мають ознаки цінних паперів, а саме: чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейні квитки, страхові поліси, накладні, варанти, коносаменти. На наш погляд, однак, не всі з перерахованих доку-ментів є повноцінними цінними паперами (наприклад накладні, страхові поліси, іменні ощадкнижки, не розіграні і програшні ло-тереї). Цінні папери як об'єкти цивільних прав мають відповідати встановленій законом формі, містити усі необхідні для них рекві-зити. За чинним законодавством випускати цінні папери (тобто бути емітентом) мають право лише юридичні особи. Однак громадянин може стати власником будь-яких видів цінних паперів, як правило, в необмеженій кількості. Можливе також певне регу-лювання відносин по придбанню окремих цінних паперів, на-приклад акцій, з встановленням тих чи інших обмежень. Так, придбати акції акціонерного товариства закритого типу можуть, як правило, лише засновники, такі акції не можуть розповсюд-жуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Громадянин може стати власником (співвласником) цілісних майнових комплексів підприємств різних організаційно-право-вих форм, які мають статус юридичної особи та здійснюють ви-робничу, комерційну чи іншу діяльність з метою одержання при-бутку. В Законі «Про підприємства в Україні», інших законодав-чих актах та; в юридичній науці поняття «підприємство» вжи-вається в розумінні суб'єкта права, а інколи - об'єкта права. Наприклад, п.5 ст. 10 зазначеного Закону підприємству як суб'єк-ту права надаються відповідні повноваження по розпорядженню його майном, а в ст.14 визначаються повноваження власника по управлінню підприємством як об'єктом права. Більше того, в деяких випадках законодавець застосовує поняття «власник майна підприємства», що може дати підстави для висновку про те, що, наприклад, громадянин, який заснував приватне підприємство, не є його власником як об'єкта права, а стає лише власником майна підприємства. Подібна позиція законодавця на практиці може призводити до певних непорозумінь. Так, у випадку смерті власника приватного підприємства можна дійти висновку, що спадкоємці набувають лише прав на майно підприємства і не вправі визначати подальший статус підприємства як юридичної особи. Однак такий висновок був би позбавлений правової ло-гічності і економічної доцільності. Так чи інакше законодавець встановлює спеціальний правовий режим майна підприємства, який стосується порядку набуття, обліку, використання та відчу-ження такого майна. Правовий режим майна підприємства, безперечно,