Наприклад, за Законом України "Про підприємства в Ук-раїні" громадянин має право створити приватне підприєм-ство, основане на його власності, з правом наймати робочу силу. Зрозуміло, що такий громадянин є єдиним власником усього цілісного майнового комплексу такого підприємства. Йому також належить право одноособово визначати порядок використання доходу від господарської чи іншої діяльності створеної ним юридичної особи (після здійснення усіх обов'язкових платежів і розрахунків). Незважаючи на те, що засновник приватного підприємства є його єдиним власни-ком, автоматичного виникнення у нього права власності на одержані підприємством доходи не відбувається. Лише після передачі громадянину-засновнику вони стають власністю ос-таннього. Навіть тоді, коли громадянин-засновник є керівни-ком власного підприємства, має бути певним чином зафіксо-вана передача одержаних доходів у його власність.

Відповідно до Закону України "Про господарські това-риства" громадяни, як і юридичні особи, можуть бути заснов-никами та учасниками господарських товариств того чи іншо-го виду (акціонерного, товариства з обмеженою відповідаль-ністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства). Засновники і учасники пере-дають товариству свої майнові вклади, які оцінюються у грошовому виразі і становлять частку кожного з них у статут-ному фонді. Розмір цього вкладу безпосередньо впливає на розподіл доходів засновників і учасників товариства, що визначається установчими документами. У Законі України "Про господарські товариства" передбачено конкретні підс-тави обов'язкового нарахування з чистого прибутку дивідендів та інших можливих майнових розрахунків між товариством та його засновниками (учасниками), а саме: настання терміну розподілу прибутків; вихід або виключення учасника з това-риства; припинення діяльності товариства. Таким чином, для громадян, які стали засновниками і учасниками господар-ського товариства, одержання доходів у вигляді виплачених дивідендів чи в іншій формі розподіленого прибутку є основ-ною правовою підставою виникнення права приватної влас-ності.

Чинним законодавством передбачено також особливі умо-ви виникнення права власності у членів колективного сільсь-когосподарського підприємства, споживчого кооперативу чи іншого кооперативного утворення, які мають у ньому відпо-відний майновий вклад (пай, пайовий внесок тощо), у членів селянського (фермерського) господарства.

Одержані громадянином доходи у вигляді дивідендів, на-рахованих відповідно до майнового вкладу, паю чи пайового внеску, в податковому законодавстві виділяються в окрему категорію, що впливає на розмір їх оподаткування. Так, на суми, одержувані громадянами - засновниками і учасниками підприємства - у вигляді дивідендів за акціями та внаслідок розподілу прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпо-ративних прав, податок нараховується до джерел виплати у складі сукупного оподатковуваного річного доходу за ставкою 15% (ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибут-ковий податок з громадян"). За чинним законодавством зас-новники, учасники, акціонери підприємства (акціонерного товариства) не визнаються підприємцями у власному розу-мінні цього поняття. Тому і їхні доходи не вважаються під-приємницькими.

Підприємницькою діяльністю має право займатися кож-ний дієздатний громадянин. Водночас існують і певні обме-ження. Так, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької орга-нізації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з ма-теріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочи-ни (ст. 2 Закону України "Про підприємництво"). Забороне-но також займатися підприємницькою діяльністю державним службовцям безпосередньо чи через посередників, крім ви-падків, передбачених чинним законодавством (ст. 16 Закону України "Про державну службу"). В обох випадках встанов-лені обмеження мають на меті запобігти можливим зловжи-ванням у сфері підприємництва і обумовлені вони відповідно скоєнням особою злочину і перебуванням на певній посаді. Однак, якщо в першому випадку обмеження стосуються як підприємницької, так і іншої діяльності, то в другому випадку вони стосуються лише підприємницької діяльності. Таким чином, можна дійти висновку, що державні службовці мо-жуть виступати засновниками підприємницьких юридичних осіб. Іншими словами, це означає, що така заборона має стосуватися лише тих державних службовців, які вирішили обрати індивідуальну форму підприємництва без утворення юридичної особи. Загальновідомо, що у юридичних осіб мож-ливості одержувати доходи можуть бути незрівнянно більши-ми порівняно з можливостями індивідуальних підприємців. Тому позицію законодавця щодо такого підходу до встановлення заборон у сфері підприємництва не можна назвати виваженою.

Чіткіші критерії для встановлення обмежень окремим ка-тегоріям громадян займатися певними видами діяльності за-кладені в Законі України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р., згідно з яким державний службовець або ін-ша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права, зокрема:

- займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона пра-цює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

- входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів під-приємств, кредитно-фінансових установ, господарських това-риств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Розбіжності у вирішенні цього питання у зазначених зако-нодавчих актах очевидні,