Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публіч-ного права використовуються у літературі та на практиці. Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держа-ви та її органів з приватними особами методом влади та під-порядкування. До публічного належать конституційне, адмі-ністративне, кримінальне та фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними осо-бами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, тру-дового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, притаманна ком-плексність.

Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона ви-значила такі принципи цивільного і торгового права, як фор-мальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторкан-ність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.

Подальший розвиток капіталізму зумовив процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приват-ної власності та принципу свободи договору. Межі між пуб-лічним та приватним правом поступово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ ви-користовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте серед норм цих комплексних галузей легко виділити норми адміністративного (публічного) І цивільного та торгового (приватного) права.

Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник - французький юрист Леон Дюгі). Ії суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише вико-нує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я за-гального блага.

Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ і сьогодні зберігає силу і має практичне значення.

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому і система цивільного права не збігається з системою цивільно-го кодексу або цивільного законодавства.

Система цивільного права країн з дуалістичним характе-ром приватного права включає такі правові інститути:

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсан-тів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цін-ні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і бан-крутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюють-ся континентальним цивільним і торговим правом, охоплю-ються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом неру-хомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патент-ним та авторським правом, морським правом, правом не-спроможності та банкрутства, правом обігових документів то-що. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

Значні труднощі виникали під час вирішення проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарсько-го права у колишній Чехо-Словаччині. Це пояснюється нес-тійкістю поглядів на предмет господарського права і практич-ним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання.

Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним гос-подарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.

Система господарського права Чехо-Словаччини включа-ла Загальну частину (принципи господарсько-правового регу-лювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридич-ні факти, право власності та майнова відокремленість органі-зацій; управління господарською діяльністю) та Особливу частину (право господарських договорів, господарського об-ліку та звітності; розрахункових та кредитних правил; право на найменування, товарний знак, промисловий зразок; пра-вила про вирішення господарських суперечок).

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв систе-ми права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного за-стосування у господарських відносинах.

Концепція господарського права завжди була спірною, її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлен-ня, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відно-син у сфері господарства.

2. Романська система цивільного права

Для неї характерний чіткий поділ права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних осіб, юридично рівних осіб, а публічне право служить перш за все інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, в свою чергу, розглядається як таке, що складається з двох частин: цивільного