Для цієї системи характерна наявність кодифікованих актів; найбільш помітними з них є Цивільний кодекс Франції ( Кодекс Наполеона 1804 р.) і Торговий кодекс Франції 1809 р.

Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийня-тий у 1804 р., є першою кодифікацією цивільного права буржу-азного суспільства. Він побудований за інституційною системою (норми розподіляються по трьох книгах: про особи, речі, зобо-в'язання). У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.

Книга "Про особи" містить норми про правовий статус грома-дянина (право, дієздатність, місце проживання, визнання гро-мадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опі-ку, піклування, усиновлення.

Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути).

Третя книга "Про різні засоби придбання власності" - це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; за-гальні положення зобов'язального права і положення про ок-ремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найм, това-риство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс неодноразово зміню-вався: у початковій редакції на сьогодні діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюб-но-сімейні відносини, договір про товариства тощо.

Кодекс Наполеона (діючий по теперішній час) був запозичений безпосередньо чи постав зразком для створення цивільних кодексів ряду європейських (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії), латиноамериканських ( Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели та ін. ) держав, а також Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана і т. і.

Для романської системи характерна рецепція ідей (запозичення однією державою більш розвиненого права іншої держави), основних принципів, інститутів римського приватного права, структура цивільного кодексу запозичена з того ж римського права і з назви Інституцій Гая (ІІ ст. н.е.) іменується “інституціонною”, включає в себе основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання (набуття) речей (зобов’язань).

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 р.(вступив у дію у 1808 р.), Німецьке торгове укладення (НТУ) - у 1897 р. (вступило у дію у 1900 р.).

Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгів-лю", "Про неспроможність і банкрутство", "Про торгову юрис-дикцію". У Німеччині книги мали такі назви: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торгові угоди", "Морське право".

Різниця між двома названими кодексами є значною як за об-сягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове укладення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованим до вимог капіталістичного обігу і містило значний пра-вовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодав-ства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел тор-гового законодавства Франції та Німеччини. Торгові відносини сьогодні регламентовані здебільшого великою кількістю спеці-альних законів.

ФТК зберіг на сьогодні лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга книга містить лише дві статті, третю відмінено повністю. Відносини у галузі морської торгівлі регу-люються нормами спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торгових договорів, методи конкурентної боротьби, органі-заційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство.

3. Німецька система цивільного права

Як і для романської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових та приватноправових інтересів, дуалізм приватного права, а також наявність кодифікованих актів, найважливішими з яких є Німецьке цивільне укладення 1896 р. та Німецьке торгове укладення 1900 р.

Разом з тим між ними є достатньо суттєві різниці. Перш за все, до них відносяться: значна питома вага в німецькому цивільному праві публічно-правових елементів ( прийомів ) в регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права на відміну від інституційної системи побудови цивільного права ( перш за все, цивільних кодексів ) німецьке цивільне право має за основу так звану "пандектну систему“, яка є продуктом творчості середньовікових німецьких глосаторів ( коментаторів римського права ), відповідно Німецьке цивільне укладення складається з таких п’яти частин (книжок):

“Загальна частина”;

“Зобов’язальне право”;

“Речове право”;

“ Сімейне право”;

“ Спадкове право”.

Перша книга - "Загальна частина" - містить норми, що сто-суються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків здійснення та забезпечення прав.

Друга книга - "Зобов'язальне право" - присвячена загаль-ним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам.

У третій книзі - "Право на речі" - вміщено інститути воло-діння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги.

Німецькому цивільному укладенню властиві складна юридич-на техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнало бага-тьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо.

Німецьке цивільне укладення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших дер-жав, включаючи СРСР.

На німецьку систему цивільного права значний вплив мала рецепція римського приватного права, яка мала особливо широке розповсюдження в середні віки у формі вивчення і коментування римських первинних джерел,