Відчутну роль в формуванні цієї системи цивільного права відіграв відповідний характер рецепції римського права. Тут вона виникала шляхом запозичення ряду ідей і рішень з законодавства західноєвропейських країн, де цей процес базувався на вивченні та аналізі першоджерел, і засвоєнні таким чином “духу римського права”.

Польський кодекс побудовано за класичною пандектною систе-мою.

Книга Перша - "Загальна частина" (норми про правосуб'єктність, угоди, строки та позову давність);

Книга Друга - "Власність та інші права на речі" (норми про власність, сервіту-ти, заклад, володіння тощо);

Книга Третя - "Зобов'язання" (за-гальні норми для всіх видів зобов'язань; договірних зобов'язань; зобов'язань, що виникають з безпідставного збагачення та деліктів; норми для окремих видів договірних зобов'язань);

Книга Четверта - "Спадкоємство".

Система цивільного кодексу Чехо-Словаччини відрізняється від традиційної. Він складається з преамбули та восьми частин:

1."За-гальні постанови" (глави про цивільні правовідносини, їхні суб'єк-ти, про угоди, позовну давність тощо);

2. "Соціалістична суспіль-на власність";

3. "Особисте користування квартирами, іншими приміщеннями та земельними ділянками";

4. "Послуги" (право-відносини між громадянами та організаціями);

5. "Права та обо-в'язки по інших юридичних діях" (правовідносини лише між громадянами);

6. "Відповідальність за шкоду та за безпідставне майнове збагачення";

7. "Спадкоємство майна, що перебуває в особистій власності";

8. "Заключні постанови" (так звані нети-пові правовідносини - приватна власність, застава тощо).

Центрально-європейська система цивільного права розповсюджена в Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії і т.і.

Висновок

У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регу-люють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне). Проблема відмежування цивільного і торгового права від інших галу-зей права тут зводиться в основному до проблеми розмежу-вання публічного і приватного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють май-нові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), тру-довим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвива-лися у межах або на основі цивільного права. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу між-галузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, коопера-тивних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субси-діарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздат-ність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права пев-ною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватноправового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного пра-ва. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Використана література

1.О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, “Цивільне право України”, кн.1, К, 1991, “Юрінком Інтер”;

2. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва, “Цивільне право”, ч.1, К, 1997, "Вентурі";

3. А.А. Алексеев, “Теории прав”, М, 1987;

4.О.О.Новіков, “Цивільне право зарубіжних країн”, К, 1999.