Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору зберігання (ст.936 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, переда-не їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Діяль-ність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивіль-но-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацез-датною особою (відчужувач), передає у власність другій сто-роні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувана (ст. 744 ЦК України). Тут також ді-яльність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 1268 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме - відносини власності.

Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідно-син у правопорушника з'являються обов'язки, які він вико-нує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юри-дичній літературі називаються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юри-дичної відповідальності, застосування інших правових санк-цій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.

До них належать: цивільно-правові відносини, які виника-ють з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, при-дбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 1166 і 400 ЦК України).

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усу-нення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто по-рушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шко-ди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовід-носини. В основу їх розмежування покладено такий крите-рій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Гро-мадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді ви-падків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосе-редньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зов-сім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володін-ня і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійс-ненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відноси-ни власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими (статті 316, 418 і 459 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гід-ність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 297 ЦК України).

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспіль-них відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям не-матеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права та обов'язки в цих відносинах.

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кож-ного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права - в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише од-ну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зо-бов'язана сторона - це кожен, чий обов'язок полягає в утри-манні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб - кожен і всі.

Загольнорегулятивні відносини відображають зв'язок кож-ного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відноси-ни, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони ви-никають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії ци-вільно-правових норм про охорону здоров'я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони - уповноважену і зобов'язану. Відносними право-відносинами є зобов'язальні (статті 509, 655, 759, 837, 936, 744 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні - кре-дитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець - у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник - у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник - у відносинах із договору позики (статті 655, 980 і 1046 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед ві-домі.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різ-няться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної по-ведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома пов-новаженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 509 ЦК України).

У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримува-тися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, нав-паки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з йо-го трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набу-ває головного і самостійного значення. До пасивних право-відносин належать відносини власності, авторські і винахід-ницькі відносини,