Як було зазначено, принцип рівності правоздатності не означає повного збігу її обсягу у всіх без винятку громадян. Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов’язками. Отже, по-перше, сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку ( право вступу до кооперативу тощо ). По-друге, вимагають тлумачення слова “ в момент народження”, оскільки встановлення такого моменту може мати практичне значення ( при вирішенні питання про коло спадкоємців тощо). Момент народження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною : важливо, щоб вона народилася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

Правоздатність громадянина припиняється його смертю ( ст.9 ЦК України ). Доки людина жива – вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування громадянина як суб’єкта права.

ДІЄЗДАТНІСТЬ ГРОМАДЯН.

3.2.1.Дієздатність громадянина.

Щоб правоздатний громадянин міг своїми діями використати, реалізувати свої права та обов’язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки ( ст.11 ЦК України ). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії : укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду ( пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров’я ), за невиконання договірних та інших обов’язків. У визначенні дієздатності громадянина, наведеного в ст.11 ЦК України, не йдеться про здатність громадянина самостійно здійснювати належні йому права та обов’язки. Однак, це положення випливає з закону. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність визнати і здатність здійснювати його.

Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки ( правонабувальна здатність ) ; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки ( правоздійснювальна аба правовиконавча здатність ) ; здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами ( праворозпорядча здатність ) ; здатність нести відповідальність за протиправну поведінку ( деліктоздатність ). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, в одночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша – перш за все що може створити для себе своїми діями суб’єкт права.

Зміст дієздатності громадян тісно пов’язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов’язки, які громадяни можуть мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов’язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність – це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність – юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її не відчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина.

Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ч.1 ст.12 ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Прикладом може слугувати норма ст.15 ЦК України, що передбачає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами.

3.2.2. Різновиди дієздатності.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров’я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності :

1). повна ; 2). часткова ; 3).мінімальна ; 4).обмежена ; 5). Визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність – це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов’язки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повному обсязі.

Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього визначає закон. Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Законодавство знає один виняток з цього правила : у випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження ( ч.2 ст.11 ЦК України ). Ця норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років.

Часткова дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені неповнолітні у віці від 15 до 18 років. Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянина визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.

Ст.13 ЦК України регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Враховуючи стан їх розумового і психічного розвитку та деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які породжують правові наслідки. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи :

право самостійно вчиняти дрібні побутові