Незаконний арешт, привід або незаконне затримання особи, якщо цими діями були заподіяні тяжкі наслідки (розлад здоров'я, розірвання шлюбу, розпад родини тощо), або якщо вони були вчинені з корисливих мотивів чи інших особистих спонукань, кваліфікуються за ч. З ст. 371 КК.

Карається завідомо незаконне затримання, привід або арешт: за ч. 1 ст. 371КК - позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 371 КК - обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 3 ст. 371 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

Діяння, передбачене ст. 372 КК, посягає на особисту недоторканність і свободу громадянина.

Невинною у вчиненні злочину визнається особа, яка взагалі не вчинила будь-якого злочину, а також особа, яка не вчинила цього конкретного злочину, у якому її звинувачують, незалежно від того, чи звинувачують її у вчиненні більш тяжкого чи менш тяжкого злочину, порівняно з тим, який вона дійсно вчинила.

Притягнутою до кримінальної відповідальності особа вважається з моменту оголошення їй постанови про притягнення її як обвинуваченого до відповідальності.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності вчинюється умисно, незалежно від мотивів діяння.

Вчинення цього злочину, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину (ст.,12 КК України), за який може бути призначено покарання на строк до десяти років позбавлення волі, або поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення, визнається вчиненим за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 372 КК).

Суб'єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 372 КК України, є працівники органів дізнання, слідчі і прокурори.

Карається притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності:

за ч. 1 ст. 372 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 372 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Примушування давати показання

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. А ст. 22 КПК забороняє домагатися показань від учасників процесу розслідування і розгляду кримінальної справи.

Примушуванням давати показання можуть бути погрози, застосування насильства, брехливі обіцянки, частування напоями або наркотиками тощо. Примушування давати показання може стосуватися всіх учасників процесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених і експертів.

Діяння, передбачене ст. 373 КК України, вчинюється лише умисно з різноманітних мотивів помсти, кар'єризму, корисливості тощо.

Відповідальними за примушування давати показання можуть бути лише спеціальні суб'єкти - особи, яким законом надано право проводити допити, працівники органів дізнання і попереднього слідства.

Примушування давати показання, поєднані з застосуванням насильства або із знущанням над особою, кваліфікується за ч. 2 ст. 373 КК.

Карається примушування давати показання:

за ч. 1 ст. 373 КК - обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 373 КК - позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Порушення права на захист

Стаття 59 Конституції України закріплює право кожного громадянина, кожної особи на захист, на правову допомогу.

У передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно.

Стаття 374 КК передбачає відповідальність за порушення цього конституційного права.

Склад злочину утворюють:

а) недопущення своєчасно захисника, обраного обвинуваченим, підозрюваним чи підсудним;

б) ненадання захисника у випадках, передбачених законом;

в) інше грубе порушення права на захист (ненадання всіх матеріалів справи для ознайомлення, неповідомлення про обвинувачення тощо).

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинуватої у скоєнні злочину особи, або було вчинено групою осіб чи яке потягло інші тяжкі наслідки (самогубство, розірвання шлюбу тощо), кваліфікується за ч. 2 ст. 374 КК.

Порушення права на захист може бути вчинено умисно і необережно.

Відповідальними за порушення права на захист є лише особи, які проводили дізнання, слідство чи суд - тобто дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя.

Карається порушення права на захист:

за ч. 1 ст. 374 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;

за ч. 2 ст. 374 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановленая суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

Винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови є діяння, яке найбільшою мірою руйнує систему правосуддя.

Неправосудними визнаються вироки, рішення, ухвали або постанови, які винесені з порушенням закону. Злочин вважається закінченим з моменту проголошення суддями (суддею) неправосудного акту.

Діяння, передбачене ч. 2 ст. 375 КК, визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, якщо воно спричинило тяжкі наслідки - призначення тяжкого покарання, розлад здоров'я потерпілого чи його рідних тощо, або було вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Якщо постановлення завідомо неправосудного акту було вчинено за одержання хабара, то скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 375 КК і ч. 2 чи ч. З