Розголошення даних досудового слідства або дізнання суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, кваліфікується за ч. 2 ст. 387 КК.

Карається розголошення даних досудового слідства або дізнання:

за ч. 1 ст. 387 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років.

за ч. 2 ст. 387 КК - штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк: до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування майна

Приховування майна, що підлягає конфіскації, є ухиленням від додаткового покарання за вчинення злочину (ст. 59 КК України). Винна особа приховує все або частину свого власного майна, яке підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК).

Предметами утаювання можуть бути: належне винній особі майно, грошові суми, цінні папери (крім зазначених у Додатку до Кримінального кодексу), а також ті предмети, що були використані винним як засоби чи знаряддя вчинення злочину (ст. 81 КПК).

Склад злочину утворює одне з діянь: а) приховування майна; б) розтрата майна (споживання, використання, знищення тощо), яке підлягає конфіскації, або на яке було накладено арешт чи яке було описано.

Приховування майна вчинюється умисно з метою ухилення від конфіскації майна. Відповідальними є лише особи, майно яких було описано чи на майно яких було накладено арешт у зв'язку з вчиненим ними злочином.

Карається приховування майна:

- штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

Стаття 389 КК передбачає відповідальність за ухилення від сплати штрафу чи від позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарання (ч. 1 ст. 389 КК).

Частина 2 ст. 389 КК передбачає відповідальність за ухилення від відбування громадських чи виправних робіт.

Відповідальність за ст. 389 КК настає незалежно від способу ухилення та інших обставин. Поважні причини ухилення від відбування покарання, наприклад, тяжка хвороба, виключають відповідальність.

Ухилення від відбування покарання вчинюється умисно.

Відповідальними є особи, що були засуджені судом до цих видів покарань. Карається ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі:

за ч. 1 ст. 389 КК - виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на стой самий строк, за ч. 2 ст. 389 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

Стаття 390 КК України передбачає кримінальну відповідальність осіб, які відбувають покарання у виправнотрудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях і у виховно-трудових колоніях, яким на підставі ст. 39 ВТК був дозволений короткочасний виїзд з місця позбавлення волі.

Склад злочину, передбаченого ст. 390 КК, утворює самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390 КК), а також неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390 КК) чи неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, оскільки він вчинюється з метою ухилитися від подальшого відбування покарання.

Відповідальність за ст. 390 КК України настає з шістнадцяти років.

Карається ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі:

за ч. 1 ст. 390 КК - позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 390 КК - обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 3 ст. 390 КК - позбавленням волі на строк до трьох років.

Злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи

Діяння, передбачене ст. 391 КК України, посягає на діяльність виправно-трудових установ, чинить перешкоди адміністрації цих установ у виконанні ними своїх функцій.

Склад злочину утворюють злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.

Об'єктивною стороною діяння є: а) злісна непокора законним вимогам адміністрації і б) протидія адміністрації у здійсненні її функцій незалежно від способів таких дій, наприклад, відмова від роботи без поважних причин, продовження порушень режиму після неодноразових вимог їх припинення тощо.

Непокора і протидія адміністрації ВТУ вчинюється умисно, оскільки склад злочину утворює лише злісне діяння.

Суб'єктами відповідальності за ст. 391 КК України є особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, які за порушення вимог режиму відбування