З суб’єктивної сторони даний злочин характеризується прямим умислом. Сєров усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії (дача хабара у вигляді оплати за навчання сина судді), передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків (підрив авторитету такої державної установи як суд, дискредитація його діяльності) та бажав їх настання. Крім того Сєров діяв з мотивів корисливості і особистої зацікавленості, а також з міркувань вирішення справи на користь свого підзахисного.

В діях Сєрова вбачається дві характерні ознаки умислу – інтелектуальна і вольова.

Інтелектуальна ознака умислу – він усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії та передбачав її суспільно небезпечні наслідки – дача хабара.

Вольова ознака умислу проявляється у бажанні настання суспільно небезпечних наслідків, якими є дача хабара.

Мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони, якщо він прямо вказаний в диспозиції кримінального злочину. Однак в нашому випадку мотив вчиненого злочину (давання хабара) не передбачається в диспозиції кримінального злочину, хоча він вчиняється з корисливих мотивів – одержання винагороди, якщо суддя вирішить справу на користь підзахисного.

До різновиду прямого умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли.

В діях Сєрова був визначений умисел, тобто в нього було бажання досягти конкретного злочинного наслідку – дати хабар.

Також умисел є заздалегідь обдуманим, тобто він виник у Сєрова за певний час до початку вчинення злочину.

Що стосується судді Альохіна, то в його діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України „Одержання хабара”, кваліфікуючими ознаками якого є одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище. Службовими особами, які займають відповідальне становище, відповідно до п.2 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу України відносяться особи, посади яких, згідно Закону України „Про державну службу” віднесені до відповідних категорій, а також судді, прокурори і т.і.

Так, одержання хабара – це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

В нашому випадку одержання хабара суддею Альохіним, тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, було здійснено шляхом внесення 3000 грн. на рахунок університету за навчання його сина, тобто він як службова особа прийняв від адвоката Сєрова гроші за вирішення справи на користь його підзахисного завдяки своєму службовому становищу.

Суб’єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Суб’єктом цього злочину як було зазначено вище, є суддя.

Об’єктом цього злочину, як і злочину скоєного адвокатом Серовим, є правомірна діяльність державного органу, в нашому випадку суду та його авторитету.

Цей злочин є закінченим, тому, що суддя одержав від адвоката гроші незалежно від того, що було винесено вирок не на користь підсудного.

Одержання хабара завжди вчиняється з прямим умислом. В нашому випадку суддя усвідомлює, що він незаконно отримує матеріальну вигоду від адвоката за вирішення справи в інтересах підсудного.

Об’єктивна сторона – є місце порушення суддею обумовлених її службовим становищем обов’язків, в результаті яких заподіюється істотна шкода охоронюваних законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державних чи громадським інтересам та причинний зв’язок між злочинним діянням судді та наслідками, що настали.

Мотивом злочину є одержання матеріальної винагороди за вирішення справи на користь підсудного.

2. Рядовий Ликов, що проходив строкову службу в десантній роті, після першого стрибка з парашутом, вирішив зняти стрес самовільно покинув територію військової частини, був відсутнім на протязі чотирьох годин і приніс на територію частини пляшку горілки та випив її. Старшина Привалов помітивши, що Ликов знаходиться в стані алкогольного сп’яніння, вирішив провчити його, щоб інші не чинили такого. Для цього він взяв зі складу частини ємкість зі спиртом, вилив його на рядового та кинув на нього сірник, що призвело до значних опіків. Щоб не допустити скандалу, керівництво частини вирішило не проводити розслідування та вирішило перевести Ликова та Привалова до різних підрозділів.

Дайте кримінально-правову характеристику діям Ликова та Привалова.

В діях військовослужбовця строкової служби рядового Ликова, який самовільно залишив територію військової частини і був відсутнім в ній протягом чотирьох годин, ознаки злочину передбаченого ч. 1 ст. 407 КК України „Самовільне залишення військової частини або місця служби”, відсутні.

Це прямо випливає з диспозитивної частини вказаної вище статті, в якій зазначено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби повинно бути тривалістю понад три доби, але не більше місяця.

В нашому випадку рядовий Ликов був відсутнім у військовій частині 4 години, тому за таке самовільне залишення військової частини, останній підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Також під дисциплінарну відповідальність підпадають його дії, як принесення у розташування частини спиртних напоїв та їх розпиття.

А от у діях старшини Привалова, який є командиром по службі рядового Ликова і наділений по відношенню до нього відповідною дисциплінарною владою, та який умисно вчинив зазначені в задачі дії, вбачаються ознаки злочину.

Так його дії можуть бути кваліфіковані за ч.2 ст. 424 КК, за ч. 3 ст. 424 КК та ч.1 ст. 121 КК України. Все залежить від ступеня тяжкості спричинених ним тілесних ушкоджень рядовому Ликову старшиною Приваловим термічного фактору (облиття Ликова спиртом та підпал).

Суб’єктом вказаного злочину є військова службова особа, якою є старшина Привалов.

Суб’єктивна сторона в даному випадку характеризується прямим умислом. Привалов усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння (дій щодо облиття Ликова спиртом та підпалу), передбачала його суспільно небезпечні наслідки (значних опіків) і