Земельне право та його місце в правовій системі України. Земля як об’єкт земельних відносин. Правові форми власності на землю.

Висвітлення першого питання контрольної роботи мені хотілося б розпочати з історії виникнення та розвитку земельного права в Україні.

У VІ-VІІ столітті більша частина території Східної Європи була заселена слов'янськими пле-менами. Починаючи з VI століття почався процес розпаду первіснообщинного ладу, в результаті якого з'являється приватна власність на знаряддя виробництва, продукти праці, володіння ділянкою орної землі та формується панівний клас.

Захват головного багатства - общинних земель і земель підкорених народів дуже тісно був пов'язаний з формуван-ням феодальних відносин. Родоплемінна знать при захопленні земель примушувала населення цих земель платити подать, а в подальшому селяни повинні були платити новому власни-ку землі оброк або барщину.

З IX ст. на території східних слов'ян утворюється єдина дер-жава - Київська Русь під владою Київського князя.

За часи існування Київської Русі встановлюється феодальна власність на землю і формується клас феодалів-землеволодільців і феодально-залежних селян.

Після прийняття в Х ст. християнства як державної релігії значна частина земель зосередилась в руках церкви, духовенства.

Одночасно існувало общинне володіння землею. Приватної власності в цей період ще не було.

Таким чином, форми земельної власності в добу Київської Русі були різноманітні: князівський домен, боярська і монастирська вотчини, общинна земля. Власність общини базувалась на природному праві, князівська - на освоєнні пустопорожніх земель та захопленні общинних, а боярська і монастирська - на основі дарування з боку князя. І хоча в «Руській Правді» - першому писемному пам’ятнику звичаєвого права, спеціальних статей про право власності на землю не було, вона фактично визнавала політичні права феодала, його права по відношенню до феодально-залежного населення.

Держава Київська Русь проіснувала недовго. Спочатку від Києва відокремилась Галичина, за нею Чернігівщина, потім Переяславщина, Волинь.

За часів Литовської держави існувало великокнязівське, магнатське, шляхетське, церковне та селянське землеволодіння. Вільно розпоряджатися можна було родовою, вислуженою або купленою земельною власністю. Право володіння землею могло трансформуватись у право власності. Право, як власності, так і володіння землею було обумовлене несенням обов'язкової військової служби.

Становище селян стало все більш важким, йшов процес закріпачення селян, відповідно селяни втрачали право власності на землю.

Погіршення загального становища селян викликало різні форми протестів: втечі та повстання. У XIV ст. в Україні з'являються козаки. Український народ під керівництвом козацтва з кінця XVI ст. починає вести боротьбу за свою державу. Національно-визвольна війна почалася з Повстання козаків під приводом чигиринського сотника В.Хмельницького. Після довгих військових дій в 1649 р. під Зборовом Б.Хмельницький підписав мирний договір, за яким у межах Речі Посполитої створювалась автономна область у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.

А невиконання договору обома сторонами призвело до підпільних військових дій. Б.Хмельницький звернувся з проханням про допомогу у війні з Польщею до Москви і в 1654 р. було досягнуто угоди про встановлення військового союзу України з Московською державою. Цей договір звільняв Україну з-під підлеглості Польщі. Оскільки військовий союз з Москвою укладався на рівноправних засадах, Україну розглядали як незалежну державу, а Б.Хмельницького вважали за її главу.

Українська держава проіснувала аж до 1783 р. Ця держава утворилась незвичайним шляхом. Вона раптово постала у середині XVII ст. шляхом збройної боротьби і мала назву «Військо Запорізьке». Усі землі, що належали до того польській шляхті, перейшли у власність війська запорізького, тобто стали державною власністю. Селяни стали вільними. Вони мали право переходити з місця на місце, тобто вони не були закріпачені. Селяни платили податки державі, які, як правило, мали натуральний характер. Нівелювалась різниця між правовим становищем селян і козаків.

З державних земельних фондів Б.Хмельницький та інші гетьмани України виділяли земельні наділи козацькій старшині та монастирям. Гетьманськими універсалами земельні володіння надавались не тільки за ранги, але й як винагорода за певні заслуги. Крім того, старшина могла також купувати землю, займати пустопорожні і кинуті землі. Але поступово Українська держава потрапляє до сфери впливу Москви.

Московський цар почав надавати російським дворянам українські землі. Дворяни, одержуючи землі в Україні, переводили на них російських селян-кріпаків (як відомо, селянство в Росії було остаточно закріпачено «Соборним Уложенням» 1649 р.), і таки чином в Україні знову з'явилось кріпацтво.

Крім того, і українська старшина, прагнучи зрівняти себе у правовому відношенні з російським дворянством, стала зацікавленою у закріпаченні селян.

Українські селяни протягом XVIII ст. поступово втратили волю. Спочатку вони втратили право переходити у стан козаків і міщан. У 1760 р. селянам було заборонено переходити з місця на місце, якщо вони не одержували на те дозволу власника землі. У 1763 р. універсалом гетьмана Розумовського встановлюється повна заборона переходу селян з місця на місце. В 1783 р. царським указом було підтверджено універсал Розумовського і тим самим юридичне оформлено закріпачення українського селянства.

Коли у другій половині XVIII ст. на Україну поширюється російське законодавство, то особи, що були як володільцями, так і власниками землі, мали нести військову службу. В 1835 році було введено в дію Звід законів Російської імперії. Регулюванню відносин власності, в тому числі на землю, приділялось багато уваги. Нерухоме майно розподілялось на «благоприобретенное» та родове. Було закріплено право власності на землю, як право «на все произведения на ее поверхности, на все, что заключается в недрах ее, на воды, в пределах ее находящиеся, и, словом, на все ее принадлежности». Існували також суттєві