Земельний кодекс підтвердив право державної власності на землю. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалось трудовим землеробам та їх об'єднанням, міським поселенням та державним установам і підприємствам. Право користування встановлювалось безстроковим. Кодекс встановлював право користування землею тільки у складі земельного об'єднання, якими були комуни і артілі, добровільні об'єднання окремих дворів, що виокремлюються з інших земельних об'єднань. Кодекс закріплював умови і порядок організації сільськогосподарських колективів.

Законодавство допускало трудову оренду землі строком на 12 років, а від 1928 р. - на шість років. Застосування найманої праці в сільському господарстві регулювалось Кодексом законів про працю.

У відповідності з «Загальними началами землекористування і землеустрою», прийнятими ЦВК і РНК СРСР у 1928 р., надавалися різноманітні пільги для колективних господарств і переваги при наділенні їх землею та в кредитуванні.

З 1929 р. партія почала проводити колективізацію сільського господарства. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» від 5 січня 1930 р. встановлювала строки колективізації.

Вже на кінець першої п'ятирічки в колгоспи було загнано 15 млн. селянських господарств.

У відповідності з директивами ЦК ВКП(б) було розроблено перший Примірний статут сільськогосподарської артілі (1930 р.), який закріплював єдиний земельний масив колгоспів. Селянам, які виходили з колгоспів, заборонялось надавати землі з колгоспних земельних фондів. У відповідності з ст.4 Статуту підлягали усуспільненню усі робочі і продуктові тварини, інвентар, усі зернові запаси, корма. Все це ставало неподільним фондом колгоспів.

Постановою ЦВК СРСР від 1933 р. правлінням колгоспів надавалось право накладати на колгоспників штраф за відмову виконувати певну роботу, а за повторну відмову - виключати з колгоспів. У квітні 1933 р. РНК і ЦК ВКП(б) затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку у колгоспах. У відповідності з ними колгоспники закріплювались за бригадами, а розпорядок робочого дня бригади затверджувався правлінням колгоспу. Правила встановлювали дисциплінарну відповідальність за невихід на роботу або відмову під роботи.

Поний Примірний статут 1935 р. встановив, що земля закріплюється за колгоспами у безстрокове користування і що колгоспи зобов'язані планувати так своє господарство, щоб виконувати державні плани сільськогосподарського виробництва та усі «зобов'язання перед державою».

За кожним колгоспним двором статут визнавав присадибну ділянку землі для ведення селянського господарства. Було встановлено кількість тварин, яку міг мати селянський двір.

Статут встановлював, що колгосп зобов'язаний у першу чергу виконати сільськогосподарські поставки державі, потім забезпечити семенний, фуражний, страховий та інші фонди, розрахуватися з машинно-тракторною станцією, після чого решту доходів могли розподілити по трудоднях. У статуті встановлювався мінімум трудоднів, який мав щорічно виробляти колгоспник.

Конституція СРСР 1936 р. признала землю, її надра, води і ліси державною власністю. Земля, яка використовувалась колгоспами, закріплювалась за ними в безкоштовне безстрокове користування. Кожен колгоспний двір міг мати в користуванні невелику присадибну ділянку і в приватній власності присадибне господарство на цій ділянці.

Діюче в той час законодавство передбачало, що присадибне землекористування колгоспного двору може бути припинено в випадку переселення двору або смерті всіх його членів. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 27 травня 1939 р. встановлювала, що у випадку не вироблення колгоспниками обов'язкового мінімуму трудоднів без поважної причини вказане право також могло бути припинено. Площа присадибної ділянки робітників, службовців та інших громадян, що проживали в колгоспі, згідно Постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 28 червня 1939 р. була обмежена розміром в 0,15 га.

Земельне право в період 1941-1945 рр. В роки Великої Вітчизняної війни особливу увагу приділяли розширенню використання сільськогосподарських земель для необхідного в той час збільшення виробництва продовольства та сировини. Так, 1 березня 1942 р. була прийнята постанова РНК СРСР «Про дозвіл колгоспам здійснювати сівбу на орних землях суміжних колгоспів, що не використовуються». Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 7 квітня 1942 р. «Про виділення земель для присадибних господарств під городи робітників та службовців» сприяє розвитку індивідуального городництва робітників і службовців.

Одночасно проводиться політика укріплення трудової дисципліни колгоспників. 13 квітня 1942 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) приймають постанову «Про підвищення для колгоспників обов'язкового мінімуму трудоднів», якою було встановлено, що працездатні колгоспники та колгоспниці, які не відпрацювали на протязі року обов'язковий мінімум трудоднів, повинні вважатися такими, що вибули з колгоспу, втратили права колгоспника і позбавлені присадибної ділянки.

Земельне право в період 1946-1990 рр. В 1945 р. після закінчення війни до складу радянської України ввійшли території Західної України. Особливого законодавчого акта про націоналізацію земель Західної України прийнято не було. Вважалось, що націоналізація землі виходить з факту включення цих територій до складу Радянського Союзу.

Законодавчі акти, які приймались в післявоєнний період, були направлені на раціональне використання земель колгоспами, вирішувались питання щодо підвищення родючості земель сільськогосподарського призначення і їх охорони та ін.

13 грудня 1968 р. були прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік, які відігравали важливу роль в регулюванні земельних відносин. Значення Основ полягає в тому, що цей законодавчий акт встановлював багато нових норм і був основою в формуванні нових в земельному праві інститутів. Так, вперше виділялись категорії земель водного фонду і земель населених пунктів. Передбачався окремий розділ про земельний кадастр. Основи закріплювали принцип пріоритету використання земель сільськогосподарського призначення.

Прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік стало базою для кодифікації всього законодавства про природні ресурси: в 1970 р. були прийняті Основи водного законодавства Союзу РСР та союзних республік, її 1975 р. -