для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Цей зв'язок визначається спільністю соціально-економічної природи земельних та цивільних відносин. Правові норми земельного та цивільного права тісно переплітаються в питаннях земельних та майнових відносин, що обумовлено зв'язком права на земельну ділянку з правом на посіви, будівлі, що знаходяться на земельній ділянці, в праві обмеженого користування чужою земельною ділянкою для проходу, проїзду, в судовому захисті земельних прав, відшкодуванні збитків, спричинених порушенням земельних відносин. Специфіка землі полягає в тому, що вона є не тільки об'єктом власності і господарського використання, а і природним об'єктом, що визначає необхідність регулювання відносин, пов'язаних з використанням землі як у цивільному так і в земельному праві.
Досить тісний зв'язок існує між земельним правом, з однієї сторони, і водним, гірським і лісовим правом, з другої сторони. На базі спільності ознак, які властиві галузям земельного, водного, гірського, лісового права, сформувалось природноресурсове право як сукупність правових норм, що регулюють відносини щодо використання і охорони земель, вод, надр, лісів з метою задоволення економічних потреб суспільства і охорони навколишнього природного середовища.
Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом визначається положенням землі як елемента оточуючого природного середовища. Не будучи складовою частиною екологічного права як сукупності норм, які регулюють суспільні відносини в сфері взаємодії суспільства і природи, земельне право, що має своєю задачею організацію раціонального використання і охорони землі, має норми, що встановлюють правила екологічної безпеки, які забезпечують охорону землі як частину навколишнього природного середовища.
Після революції 1917 р., скасування приватної власності на землю і націоналізації землі та всіх природних ресурсів в нашій країні склалась уява про державну власність, в тому числі і на землю, як про найвищу форму власності, яка має найбільший ступінь соціалістичного усуспільнення. Державна власність була єдиною формою власності на землю. Тільки держава могла бути власником землі та інших природних об'єктів, тому така власність мала винятковий характер. Пріоритетний характер державної власності призвів до того, що інші форми власності мали «більш низький ранг», ніж державна. Поняття приватна власність було «забуте» на довгий час. І тільки на початку 90-х років законодавчо була закріплена необхідність здійснення земельної реформи. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» передбачала «передачу земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи». Ст. 3 Земельного кодексу встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. В Конституції України підкреслюється, що право власності гарантується. Реальність гарантій права власності на землю забезпечується наявністю земельного фонду України. Слід зазначити, що з прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріоритети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Кодексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.
Згідно Земельного кодексу у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб'єктами права державної власності на землю є:
- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність:
- землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;
- землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;
- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
- землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
- землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
- землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призначення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.
Серед форм власності на землю Земельний кодекс називає колективну власність на землю.
Відповідно до Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за