До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради .

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутили, передаються у відання відповідних місцевих Рад .

Земельним законодавством встановлено спеціальний правовий режим щодо умов набуття права приватної власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника.

Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельні ділянки для:

- ведення фермерського господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

- одержання їх у спадщину;

- одержання частки землі у спільному майні подружжя;

- купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

- ведення фермерського господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому законодавством;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного Земельним кодексом:

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення фермерського господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері села.

До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, фермерських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

До числа осіб, зайнятих у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров'я, культури, побутового обслуговування населення, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонери з числа цих осіб.

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися, Радою , яка визначила цей розмір.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

2. Поняття права користування землею, його суб’єкти, об’єкти та види.

Земельна реформа поклала початок перерозподілу земель в країні. Землі, що раніше перебували виключно в державній власності, передаються в приватну та колективну власність, а також в користування юридичних та фізичних осіб. Дані дії здійснюються як у формі приватизації земель, так і іншими засобами і націлені на створення умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, що в загальному призведе до підвищення ефективності використання земельного фонду країни.

Питанню використання земель в Земельному кодексі України присвячений окремий розділ, але ні в Земельному кодексі, ні в інших законодавчих актах немає визначення поняття «землекористування». При розгляді права землекористування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів.

Крім того, земельне законодавство йде по шляху встановлення платності за користування землею, розширення договірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.

В юридичній літературі право землекористування розглядається як:

- правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулюють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб;

- правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне право;

- суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.

Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведінка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації своїх матеріальних, екологічних та інших інтересів.

Деякі автори вважають, що зміст суб'єктивного права землекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної