План

Вступ

1. Сутність захисту права власності

2. Засоби захисту права власності

3. Засоби захисту права інтелектуальної власності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому од-ним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "дер-жава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації за-конних прав, держава тим самим забезпечує виконання гро-мадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різ-них її формах, то одним із найголовніших об'єктів державно-го захисту виступає саме право власності. При цьому законо-давством, зокрема Цивільним кодексом України та Законом України "Про власність", фізичним особам, організаціям та іншим власникам надаються рівні умови для захисту права власності. У ЦК України, хоч і немає визначення поняття захисту права власності, але визначаються порядок та засоби (спосо-би) захисту або охорони порушеного права. Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, господарським або третейським судом переліченими в законодавстві засобами. А відповідно до ст. 2 Закону України "Про власність" "право власності в Україні охороняється зако-ном". У ЦК України відтворені і розвинуті основні положення щодо захисту права власності.

Необхідно зазначити, що дослідження поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми бага-тьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністра-тивного та ін.). При цьому погляди вчених на це поняття вия-вилися різними, що зумовлено відмінністю цивільно-право-вих засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому врегулюванні захисту права власності, наяв-ністю розбіжностей у тлумаченні понять "правовий захист" та "правова охорона" та іншими обставинами.

1. Сутність захисту права власності.

Дане право – одне з найважливіших невід’ємних прав людини, і його забезпечення – важливе завдання всіх органів правової держави. Коваленко Т.П. наголошує, що “на захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо”. Кримінальне право встановлює відповідальність за злочинні посягання на майно держави, юридичних і фізичних осіб, адміністративне передбачає покарання за дрібні вчинки, що порушують чиєсь право власності, а трудове регламентує матеріальну відповідальність працівників за шкоду, завдану ними роботодавцеві. Крім того, захисту права власності певною мірою приділено увагу в земельному та сімейному законодавствах. Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено. Прикладом звернення фізичної або юридичної особи до цивільно-правового захисту свого права власності може бути пред’явлення власником позову про витребування речі, яку в нього вкрадено.

Також, якщо хтось заважає власникові користуватися своєю річчю, власник може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Далі, якщо власник з тої чи іншої причини не може витребувати річ, що вийшла з його володіння, він може за певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і поновити свій попередній стан у такий спосіб.

У діючому зараз Цивільному кодексі України захисту права власності присвячено главу 29, яка станом на сьогодні містить дев’ять статей.

Різні норми й інститути цивільного права відіграють неоднакову роль у справі захисту права власності. Тому всі їх можна умовно поділити на три категорії.

Правові норми першої з них встановлюють або закріплюють приналежність (привласненість) матеріальних благ певним суб’єктам і беруть їх, таким чином, під захист закону. До цієї групи норм належать, зокрема, норми Конституції України, ЦК України, Закону про власність, який чітко визначає можливість існування різних форм державної, колективної та індивідуальної власності.

Норми права, що належать до другої групи, забезпечують умови для здійснення власниками належних їм прав. Вони також відіграють важливу роль у захисті права власності. Прикладами можуть бути норми, що встановлюють конкретний цивільно-правовий режим окремих об’єктів права власності – необхідність їх регламентації, можливості відчуження тощо.

Нарешті, третя категорія охоплює норми, що встановлюють відповідальність за скоєння незаконних дій з чужим майном, за завдавання матеріальної шкоди власникові і т.і. Ці норми безпосередньо охороняють і захищають повноваження власника від протиправних посягань.

Таким чином, хоча більшість цивільно-правових норм так чи інакше пов’язана з захистом права власності, але є й спеціальні засоби цивільного права, спрямовані на його безпосередній захист.

Отже, “…в цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому розумінні слова з допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток економічних відносин; по-друге, охорону відносин власності у вузькому розумінні, або їх захист – як сукупність тих цивільно-правових засобів (способів), які застосовуються у зв’язку зі скоєнням правопорушень проти відносин власності”.

2.Засоби захисту права власності

Витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація) являє собою найважливіший цивільно-правовий засіб захисту права власності. Таке витребування здійснюється шляхом пред’явлення позову в місцевий чи господарський суд. Такий позов називають віндикаційним.

Позивачем по віндикаційному позову є власник майна або юридична особа, якій майно передано в повне господарське відання або оперативне управління. В останньому випадку державна або недержавна організація не є власником майна, але їй передано в управління певне майно, й тому вона має право й обов’язок вимагати повернення його від незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову буває