Ці суворі і дуже негнучкі норми закону були дещо пом’якшені в 1975 році, коли ст. 1152 ФГК була доповнена положенням, що надавало судді право змінити суму неустойки, якщо, на його думку, вона надто висока чи надто мала. Умови договору, що суперечать цій нормі, визнавались недійсними. Таким чином, французьке право тепер зблизилось з концепцією неустойки, що характерна цивільному праву Німеччини та Швейцарії.

Оскільки неустойка носить в принципі характер компенсації і нібито заміщує збитки від невиконання чи неналежного виконання договору, кредитор може стягувати неустойку разом з виконанням, тільки якщо вона була встановлена на випадок прострочки (пар. 341; ч. 2 ст. 1229 ФГК), а ШОЗ пов’язує це крім прострочки з порушенням умови про місце виконання договору (абз. 2 ст. 160 ШОЗ).

Право Німеччини та Швейцарії допускає включення у договір умови про штрафний характер неустойки. У цьому випадку неустойка буде стягуватись понад збитки.

3.2. Цивільно правове регулювання неустойки в англо-американських країнах.

Положення англо-американського права про неустойку в значній мірі відрізняються від приписів континентального права. Насамперед, в англо-американському праві відсутнє єдине поняття, ідентичне поняттю неустойки. Там існує два поняття: попередньо обчислені збитки (liquidated damages) і штраф (penalty). Виходячи з положення, згідно якого засоби цивільно-правового захисту можуть мати тільки компенсаційний характер, а не характер покарання, загальне право постановило, що у випадку порушення договору стягненню підлягають попередньо обчислені збитки, а штраф ніколи не може бути стягнуто. Питання про характер відповідної договірної умови в кожному окремому випадку вирішує суд. Для суду не має значення, як назвали сторони суму, яка підлягає сплаті при порушені договору, – liquidated damages чи penalty. Суд зобов’язаний дослідити ситуацію, яка мала місце в момент укладення договору, розглянути, наскільки встановлення даної суми було обґрунтовано, в якій мірі сторони саме в момент укладення договору могли очікувати, що збитки від можливого порушення будуть рівні сумі, що обумовлена в договорі. Розмір дійсних збитків, які були завданні кредиторові в результаті порушення договору, значення не має. Важливо лише, наскільки очікування встановленого розміру було обґрунтовано в момент укладення договору.

В найбільш крайній формі цей принцип проводиться в англійському праві: якщо відповідна умова договору була кваліфікована судом як попередньо обчислені збитки, то кредитор отримає встановлену суму, навіть, якщо в результаті порушення договору йому не завдано ніяких збитків.

Щодо права США, то суди в цьому випадку відмовляють в присудженні обумовленої суми, тобто береться до уваги і ситуація, що склалася в момент порушення договору. Як в Англії, так і в США, якщо суд прийме рішення, що сума встановлена вільно чи з метою погрози боржнику, відповідна умова кваліфікується як штраф, і кредитор, що бажає отримати задоволення, повинен в звичайному порядку доводити розмір дійсних збитків, що йому були завдані. Цей підхід отримав законодавче закріплення в США в ст. 2-718 ЕТК, згідно якій збитки, визначені в угоді, можуть бути стягнуті, “однак тільки у розмірі, який можна вважати розумним у зв’язку з очікуваною чи дійсною втратою, що спричинена порушенням договору”. Тим самим прямо зобов’язує брати до уваги ситуацію що існує в момент не тільки укладення, але і виконання договору.

Таким чином, неустойка в англо-американському праві не виконує тих забезпечувальних функцій, які властиві їй в континентальному праві, оскільки у всіх випадках на позивачеві залишається тягар доведення обґрунтованості суми, що визначена в договорі. Через це неустойка не отримала в цих країнах великого поширення.

Висновок.

Під час підготовки до цієї роботи я дізналася, що таке забезпечення виконання зобов’язань, що є завдаток, порука, гарантія, застава, неустойка, і яке місце вони займають при регулюванні цивільних відносин.

Дізналася, що найбільшого поширення засоби виконання зобов’язання отримали у європейських країнах, ніж в країнах англо-американського права, що вони мають важливе побутове значення і широко застосовуються в усіляких угодах, що виражені у письмовій формі.

З вищевикладеного зробимо невеличкий підсумок, а саме, що засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифікова-ні з різних підстав.

1) Так, у залежності від часу і способу встановлення (вини-кнення), вони можуть бути поділені на спеціальні і уні-версальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобо-в'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, за-става, порука, гарантія і притримання. Вони передбачені гла-вою 49 ЦК.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшко-дування боржником збитків, котрі зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК України). Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної до-мовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань.

2) У залежності від характеру забезпечення інтересів кредитора, можна розрізнювати речово-правові і зобов'яза-льно-правові засоби забезпечення зобов'язань.

Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси креди-тора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до на-лежного виконання зобов'язання шляхом створення можли-вості пред'явлення до нього або до третіх