Суб'єкти цивільного права

Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є ко-жна окрема людина. Фізична особа має індивідуальні природні властивості і гро-мадянські характеристики. Так, визнання почерку однією з основних властивостей індивідуальності зумовило потребу під-пису договорів та інших угод.

До громадських характеристик лю-дини слід віднести її ім'я, громадянст-во, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадя-нином.

Таким чином, можна сказати, що ко-жний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характе-ристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих відносин (фізичної особи).

Крім фізичних осіб до суб'єктів циві-льних прав відносяться також юридичні особи. Необхідність «уособлення» органі-зацій можна пояснити виникненням об'єднань громадян для всебічного задо-волення своїх майнових та особистих не-майнових інтересів.

Слід підкреслити, що назва «юридична особа» перш за все свідчить про те, що цей суб'єкт цивільних право-відносин не є громадянином (фізичною особою), а тому має деякі особливі права. Разом з тим сьогодні є пропо-зиції наділяти правами юридичної особи в певних ви-падках і фізичних осіб. .

1. ФІЗИЧНІ ОСОБИ

Правовий статус громадян (фізичних осіб) як суб'єктів ци-вільного права. Цивільне право має за мету упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відно-синах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільне значимі питання.

Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли лю-дина з її інтересами буде в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист грома-дянина як особи, як суб'єкта права.

Варто усвідомити, що суб'єктом права громадянин є не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок виро-блених суспільством традицій, звичаїв.

Правовий статус громадянина як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежніс-тю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обме-женими. Адже якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до громадянина, поважали її честь і гід-ність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні угод або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зу-мовлювати недійсність таких угод (навіть у тому випад-ку, якщо в законі не передбачено подібної підстави при-пинення правовідносин) або призводиш до інших нега-тивних для порушника наслідків.

На правовий статус особи впливають як природні, так і суспільні, в тому числі й правові фактори.

До правових факторів відносяться цивільна правозда-тність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки.

Термін «правоздатність» застосовується в широко-му і вузькому значенні. У широкому значенні під пра-воздатністю розуміють здатність громадянина мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо).

У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки в сфері дії цивільного права. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в Цивільному кодексі та інших цивільно-правових актах. Але це не означає, що цивільна правоздатність не по-в'язана з іншими галузями права. Чисельні норми конс-титуційного права є базовими для розвитк у цивільного законодавства, в тому числі й норм, що регулюють від-носини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права громадянина можна обмежити в правоздатності.

Цивільна правоздатність визнається однаковою мі-рою за всіма громадянами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

Цивільна правоздатність виникає в момент наро-дження. Це означає, що ще до народження людини сус-пільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав лю-диною.

З цього випливає, що для визнання громадянина правоздатним потрібно, щоб він народився живим. Чин-не законодавство України не встановлює якогось міні-мального строку, який має прожили новонароджений, а пов'язує його правоздатність з моментом його наро-дження.

На перший погляд, таке твердження закону досить повно охороняє права громадян, але воно деякою мірою розходиться із судовою практикою. Так, Пленум Верхо-вного суду України в постанові «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в ч. 2 п. 5 звер-нув увагу судів на те, що особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого'. Припустимо, що одразу ж після на-родження дитини її мати померла, а через 10 годин того ж дня померла й сама дитина. Чи набула вона право спадкоємства? А потім, коли дитина померла, чи відкри-вається спадщина? (Мати дитини перебувала у незареєстрованому шлюбі з чоловіком, який визнає себе батьком померлої дитини).

Керуючись зазначеною постановою Пленуму Верхо-вного суду, потрібно дати негативну відповідь. А якщо так, то виникає запитання: яке практичне значення має вказівка закону про те, що правоздатність виникає з мо-менту народження? Можливо, має рацію законодавець Іспанії, який у ст. ЗО цивільного кодексу закріпив пра-вило, згідно з яким дитина не вважається народженою, якщо вона природно помре в перші 24 години свого життя.

Потрібно враховувати також і те, що здатність мати певні цивільні права виникає у громадянина з моменту досягнення ним визначеного законом віку (право на за-няття підприємницькою діяльністю, вибір місця прожи-вання тощо).

Зміст цивільної правоздатності громадян. Під змістом правоздатності громадян розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати громадянинові. На підставі ЦК України, «Закону про власність» та ін-ших законодавчих актів, громадяни можуть: мати майно на праві власності; займатися підприємницькою та