Абстрактний правочин настільки слабко зв'язананий зі своєю підставою, що відпадання його чи який-небудь недолік у нього, за загальним правилом, не торкається його дійсності.

Підстава право чину (кауза) – типова для даного виду правочинів правова мета, правовий результат, заради якого вона відбувається.

Наприклад, за договором позики позичальник тому зобов'язується передати визначену грошову суму, що він раніше одержав від позикодавця таку ж суму з умовою її повернення. Продавець жадає від покупця сплати вартості речі, оскільки він раніше передав майно у власність за плату. Підстава правочину повинна бути досяжною і законною. Так, якщо при складанні заповіту заповідач не знав, що залишає майно у власність особи, якої вже немає в живих, то такий правочин не має юридичної сили. Не породжує юридичних наслідків і правочин, що має незаконну підставу (наприклад, правочини купівлі-продажу бойової техніки й ін.)

Оскільки підстава правочину — правова мета, тобто безпосередньо правовий результат, до якого сторони (сторона) прагнуть, здійснюючи правочин, то підстава правочину входить у її юридичний склад, виражаючись у волевиявленні. Але досягнутий правовий результат знаходиться вже за межами правочину: найчастіше він складається з виниклих прав і обов'язків сторін. За допомогою різних видів майнових правочинів досягаються різні, але строго визначені правові цілі.

За типом (видом) правочину можна судити про те, якого правового результату прагнула досягти сторона (сторони), надаючи майно, сплачуючи гроші, роблячи послугу. Підстава правочину, як правило, — не випадкова мета, поставлена перед собою сторонами, а правова мета — типова і постійна для даного виду правочинів (купівлі-продажу, наймання, підряду і т.д.), заради якого сторони укладають кожний подібний правочин Термін "підстава" має і інше значення. Воно використовується у сенсі юридичного факту, обумовленого здійсненням даної угоди, тобто причини (наприклад, отримання організацією товару є підставою видачі чека для його оплати). .

Підставу в правочині варто відрізняти від мотиву, по якій відбувається той чи інший правочин. Мотив — це те, що спонукує людину до дії. Мотив не є елементом правочину Советское гражданское право. Под редакцией В. П. Грибанова и С. М. Корнеева. Т. 1. С. 219. Так, якщо продавець продає зимові речі через від'їзд у місцевість з теплим кліматом, та ця обставина є байдужою для покупця.

У цивільному праві є і деякі інші види правочини: розпорядницькі правочини, що не породжують триваючих наслідків, як наприклад, безповоротна передача речі, платіж і т.д., зобов'язальні правочини, що тягнуть за собою такі наслідки, як тимчасова передача речі і т.д.; фідуціарні правочини (від слова fiducia — довіра). Ці правочини засновані на довірі. Так, наприклад, договір доручення зв'язаний з наявністю так званих особисто-довірчих відносин сторін. Особливість фідуціарних правочинів полягає в тому, що зміна характеру взаємовідносин сторін, утрата їхнього довірчого характеру можуть привести до припинення відносин в однобічному порядку.

Як правило, виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків, обумовлених правочином відбувається в момент її здійснення. Однак особи, що здійснюють правочини, можуть поставити виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків у залежності від терміну чи від настання або ненастання якої-небудь умови. За цією ознакою правочини поділяються на термінові й умовні.

Таким чином терміновими називаються правочини, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання в майбутньому події, щодо якої точно відомо, що вона наступить. Термін визначається в правочині найчастіше тією чи іншою календарною датою або вказівкою на настання іншої обставини (відкриття навігації, установлення гарної погоди і т.д.).

Терміни підрозділяються на відкладені й скасувальні. Так, договір позики, у силу якого позичальник зобов'язаний повернути узяте в позику майно до 4 січня, є правочином з відкладеним терміном, а здача квартири в наймання до 2 вересня визначає собою правочин зі скасувальним терміном.

Умова - це така обставина, про яку в момент укладання правочину сторонам невідомо, наступить воно в майбутньому (після здійснення правочину) чи не наступить. На відміну від терміну, що завжди настає, щодо умови мається лише імовірність його здійснення. Однак загальним у них є те, що вони спричиняють правові наслідки.

Відповідно умовними називаються правочини, згідно з якими виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи ненастання в майбутньому події, щодо якої сторонам невідомо, наступить чи не наступить. Умовним правочином, наприклад, буде договір наймання, відповідно до якого власник здає житлове приміщення наймачу з умовою, що у випадку приїзду його дітей наймач повинний звільнити займане приміщення.

Умови в правочинах також підрозділяються на відкладальні й скасувальні. Правочин визнається укладеним за відкладальною умовою, якщо права й обов'язки, передбачені правочином, повинні виникнути з настанням умови, щодо якої невідомо наступить вона чи ні. Наприклад, власник передасть у користування майно, якщо його син закінчить вуз. Правочин визнається укладеним за скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від настання умови. Так, наймач житлового приміщення зобов'язується негайно звільнити його у випадку приїзду родичів наймодавця.

Біржові правочини. Поняття біржового правочину (біржової операції) закріплено у ст. 15 Закону України „Про товарну біржу”, у відповідності з яким біржовою операцією визнається правочин, який відповідає сукупності наступних умов:

а) якщо він являє собою купівлю-продаж, постачання