правочинів. Однак же в зв'язку з вступом названого Указу в силу зміни в ст. 36 Закону „Про нотаріат” не вносилися. При наявності протиріччя між згаданими Законом і Указом перевага при правозастосуванні повинно бути віддано Закону. Консульські установи України засвідчують усі види правочинів (у тому числі договори, заповіти, доручення), крім договорів про відчуження і заставу житлових будинків, квартир, дач, садових будиночків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні (ст. 38 Закону „Про нотаріат”). Ст. 37 Закону „Про нотаріат” надає право здійснення нотаріальних дій у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадовим особам виконкомів сільських, селищних, міських рад. Такі посадові особи вправі засвідчувати не усі види правочинів, а тільки заповіти і доручення.
Згідно з чинним законодавством обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
Договір купівлі-продажу житлового будинку, застосування до договору міни правил купівлі-продажу, договір дарування;
Придбання земельних ділянок у власність (ст. 18 Земельного кодексу України, ст.. 4 Декрету Кабінету міністрів України від 26. 12. 92 “Про приватизацію земельних ділянок”);
Договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств, ст. 25 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (мала приватизація);
Доручення;
Передоручення;
Заповіт;
Інші правочини, для яких діючим законодавством передбачена обов’язкова нотаріальна форма (договір дарування вище певної суми та ін.)
Законодавець не лише встановлює форму правочинів, а й певними правовими засобами стимулює їх дотримання. До таких засобів належать наслідки недотримання форми правочину: недійсність правочину, обмеження у виборі доказів для підтвердження правочинів. Недотримання форми правочину викликає її недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо передбачений у законі 218 ЦК України).
Отже, у кожному конкретному випадку недотримання форми правочину необхідно керуватися законом, який передбачає наслідки порушення форми даного виду правочинів. Так, згідно із ст.219 ЦК України нотаріальне посвідчення правочинів обов'язково лише у випадках, зазначених у законі. Статті 717, 657 ЦК України, наприклад, передбачають нотаріальну форму договорів дарування, купівлі-продажу жилого будинку. Наслідком недодержання у цих випадках передбаченої у законі нотаріальної форми є недійсність правочину.
Судова практика виходить також з того, що коли правочин, який потребує нотаріальної форми, посвідчений не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, то він не може бути визнаний укладеним з дотриманням встановленої нотаріальної форми.
У ряді випадків недотримання простої письмової форми не позбавляє правочину юридичної сили: сторони, здійснюючи права, що виникли для них із цього правочину, досягають результату, заради якого вони її уклали. Як бачимо, тут сам по собі факт недотримання форми правочину не викликає для сторін негативних наслідків. Але це зовсім не означає, що законодавець байдуже ставиться до деяких випадків порушення простої письмової форми. Адже особи, які уклали правочин, наприклад, в усній формі замість письмової, гостро відчувають наслідки недотримання форми, якщо між ними виник спір по цьому правочині. Вони не можуть посилатися для підтвердження правочину на показання свідків. Тут допустимість одних засобів доказування, наприклад письмових доказів, і недопустимість інших (показань свідків) є наслідком недотримання простої письмової форми правочину (ст.218 ЦПК України). При відсутності письмового акту правочину сторони позбавлені можливості повністю обґрунтувати свої вимоги і заперечення, а тому ризикують залишитися без задоволення своїх вимог у зв'язку з їхньою недоведеністю в суді. Таким чином на практиці за певних умов порушення простої письмової форми пов'язано з негативними наслідками для сторін правочину.
Законом встановлені випадки, за наявності яких недодержання простої форми тягне недійсність правочину. Цей припис має на увазі тільки ті правочини, стосовно яких в законі прямо зазначено про їх недійсність у зв’язку з недодержанням простої письмової форми.
Розділ ІІІ Недійсні правочини
3.1 Умови дійсності правочинів
Як уже відзначалося раніше, правочини – правомірна дія громадян і організацій. Тому для того, щоб правочин став дійсним і породжував дійсні наслідки, він повинен відповідати тим вимогам (умовам), що закон установлює для правочинів.
Недійсними правочинами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону.
Але для того, щоб розглядати недійсні правочини, треба розглянути загальні умови, за якими чинне законодавство визнає правочини дійсними.
Так умови дійсності правочинів - передбачені законом вимоги, яким повинні відповідати правочини.
Ці вимоги (умови) різноманітні і нерідко залежать від характеру того чи іншого правочину. Так, якщо для деяких правочинів законом встановлено особливий порядок укладання (наприклад, можливість продажу громадянам засобів самозахисту тільки через спеціалізовані магазини) чи передбачена реєстрація їх у відповідних державних органах (наприклад, автомобілів у ДАІ), то ці вимоги також охоплюються поняттям умов дійсності правочинів.
Поряд із цим існує і ряд загальних вимог, яким повинен відповідати будь-який правочин. До них відносяться наступні вимоги.
По-перше, зміст правочину не може суперечити цивільному законодавству і моральним принципам суспільства. Громадяни і юридичні особи, здійснюючи правочини, повинні враховувати межі допустимості правочинів і призначення їх у суспільстві, дотримуватись вимогам цивільного законодавства.
По-друге, необхідно, щоб особи, що здійснюють правочини, володіли достатнім для укладання цих правочинів обсягом цивільної дієздатності, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю. Законодавство (наприклад, ст.ст.31, 32 ЦК України) встановлює, що від імені осіб, визнаних недієздатними, а також від імені неповнолітніх до 14 років правочини укладають опікуни, батьки, усиновителі. Частково дієздатні особи за віком і обмежено дієздатні внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть укладати правочини відповідно за згодою батьків, усиновителів,