При цьому правочин, укладений особою, визнаною недієздатною, або неповнолітнім до 14 років, є недійсним з моменту його укладання незалежно від бажання учасників правочину і навіть проти їхнього бажання, а також незалежно від пред'явлення позову про недійсність правочину у суді. Вимоги про недійсність правочину у зазначених випадках можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами, так і дієздатним учасником правочину. Недійсність такого правочину зв'язана з поновленням сторін у попередньому стані, а при неможливості такого поновлення кожна із сторін повинна відшкодувати іншій стороні вартість одержаного у грошах.

Крім того, законодавець з метою максимальної охорони майнових інтересів недієздатної особи покладає на дієздатного учасника правочину, який знав або повинен був знати про недієздатність свого контрагента, додатковий обов'язок. За цим обов'язком дієздатна особа повинна відшкодувати недієздатній понесені нею видатки, втрату або пошкодження майна (ст.226 ЦК України).

Як бачимо, встановлюючи додатковий обов'язок дієздатного контрагента, законодавець враховує і об'єктивний фактор укладання правочину з недієздатним і суб'єктивний фактор — вину дієздатної сторони у формі умислу або необережності; вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони.

Правочини, укладені частково і обмежено дієздатними особами, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів, піклувальників. У випадку визнання правочину недійсним набувають такі самі правові наслідки, що і при недійсності правочину, укладеного з неповнолітнім до 14 років.

Іноді бувають випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець, враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким правочини, укладені громадянином (хоч і дієздатним), який у момент її укладання перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину суд повинен призначити судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання правочину недійсним розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Із змісту вказаної норми, яка спрямована на захист інтересів осіб, позбавлених можливості з тих чи інших причин розуміти значення своєї поведінки, випливає, що такий правочин має бути визнаний недійсним і за позовом спадкоємців потерпілого.

3.2 Поняття і види недійсних правочинів

Як вже було сказано раніше, недійсними правочинами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону.

Відступ від запропонованих законом умов, необхідних для дійсності правочинів, можуть виявлятися по-різному. Тому цивільному праву відомі різні види недійсності правочинів, і для них установлені різні правові наслідки.

Недійсним через невідповідність закону може бути визнаний тільки правочин що відбувся. У випадках, коли сторони ще домовляються і не уклали в писемній формі попереднього договору, а знаходяться в стадії переговорів, їхні дії не можна вважати правочином. Питання про юридичне значення цих дій зважується за правилами, що регламентують порядок висновку правочинів, а не по нормах, що визначають їхню дійсність.

Будь-який правочин, якщо він не відповідає хоча б одній з вимог закону, визнається недійсним Цивільний кодекс України. Київ «Атіка» 2003.. Термін „закон” у даному випадку варто тлумачити в широкому змісті, тобто як будь-яку норму права.

Недійсним може бути весь правочин або його частина. При недійсності істотної частини правочину, тобто пунктів, що визначають його предмет, юридичну чи природну ціль і т.п., уся вона цілком не має сили. При недійсності несуттєвих частин правочини інші її частини, що не суперечать закону, дійсні. Недійсність частини правочину не спричиняє недійсності інших його частин, якщо можна припустити, що правочин був б здійснений і без включення недійсної її частини Цивільний кодекс України. Київ «Атіка» 2003.. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейної купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця (п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р.). У даному випадку співвласник вправі у межах встановленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця по укладеному правочинові.

У цьому розумінні правочини, укладені громадянином з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя, тобто з порушенням вимог Сімейного кодексу України, є протизаконною. Відсутність згоди одного із подружжя на відчуження іншому спільного подружнього майна може бути підставою для визнання недійсним правочину, коли судом встановлено, що сторони (сторона) в правочині діяли недобросовісно Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 28. 04. 1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”. П. 16.

Іноді особи, укладаючи правочин, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б такий правочин. Він є дефектним.

Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб'єкта правочину, предмета або інших істотних умов правочину, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі правочин не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що правочин, укладений внаслідок помилки, яка