Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов правочинів Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 153. Судова практика виходить з того, що помилка, яка стосується мотивів укладання правочинів, не веде до визнання її недійсною.

У залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог правочини не відповідають, недійсні правочини підрозділяються на певні види.

Перший вид, чи групу з числа таких недійсних правочинів складають правочини, що були укладені з метою, свідомо противною інтересам держави і суспільства, чи, як було б вірніше їх назвати - противні по своєму змісті цивільному законодавству і моральним принципам суспільства.

Безумовно, що всі недійсні правочини суперечать у якомусь ступені цивільному законодавству і моральним принципам суспільства. Інакше вони б не визнавалися такими. Але тут мається на увазі особлива категорія правочинів, а саме ті з них, що прямо порушують розпорядження закону, а також і інших актів, виданих органами державної влади й керування в обсязі наданої їм компетенції. До них відносяться правочини, що порушують установлений порядок укладання фізичними і юридичними особами, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при обмеженні правочинами особистих чи майнових прав неповнолітніх дітей, а також у всіх інших випадках їхньої невідповідності вимогам діючого законодавства. У випадку визнання правочинів недійсними по цих підставах суд повинен у рішенні посилатися і на той нормативний акт, вимогам якого правочин не відповідає. До цієї групи недійсних правочинів примикають і правочини, укладені юридичними особами в протиріччя з установленими цілями їхньої діяльності. Якщо наприклад торгова організація укладе правочин, що передбачає виконання нею будівельних робіт, даний правочин повинен бути визнаний недійсним.

До них відносяться також і антисоціальні правочини, що містять склад злочину чи адміністративного вчинку, що підтверджено рішенням суду або постановою про накладення адміністративного стягнення. При визнанні даних правочинів недійсними необхідно враховувати, чи відбувалися такі правочини з наміром чи такий намір був відсутній. Тому вважається, що зазначений вид недійсних правочинів має як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки (критерії) Советское гражданское право. Т.1. Под ред. В. А. Рясенцева. С.213.. Зокрема, на такій позиції стоїть і Верховний Суд України. Однак у літературі висловлена й інша думка, відповідно до якої облік суб'єктивного моменту необхідний лише при визначенні наслідків недійсності цих правочинів. Для визнання ж їх недійсними досить одного об'єктивного моменту Советское гражданское право. Т.1. Под ред. О. А. Красавчикова. С.242-243.. І це в більшому ступені відповідає змісту закону. Не можна не враховувати, що введення суб'єктивного критерію як кваліфікуючу ознаку цих правочинів послабляє боротьбу з ними.

Другий вид недійсних правочинів складають правочини, укладені особами, що не володіють достатнім обсягом дієздатності для їхнього укладання. До цих недійсних правочинів відносяться правочини, укладені малолітніми особами, неповнолітніми, обмежено дієздатними, недієздатними, з виходом при їхньому висновку за границі (обсяг) дієздатності, установленої для перерахованих осіб законом. Такі недійсні правочини інакше ще називаються правочинами з пороками суб'єктного складу (ст. ст. 221-224, 226 ЦК).

Третій вид недійсних правочинів - це правочини з пороками волі, що міститься в них. До їхнього числа відносяться правочини, укладені внаслідок помтлки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, при збігу важких обставин, а також укладені дієздатною фізичною особою (громадянином), у момент укладання нездатним розуміти значення своїх дій (ст.225, ст.ст.229-233 ЦК). Усі ці правочини вважаються недійсними, тому що вони не відображають справжньої волі чи сторін однієї з них.

В правочинах, чинених під впливом обману (ст. 230 ЦК), сторона, що піддається обману, навмисно вводиться в оману щодо предмета чи інших істотних обставин правочину і тільки в результаті цього укладає невигідний для себе правочин. Наприклад, сторона замовчує недоліки майна, яке відчужується. Обман може виражатися як у твердженні помилкових фактів (активна форма обману), так і в навмисному умовчанні про дійсні факти (пасивна форма обману).

При здійсненні недійсного правочину внаслідок помилки (ст. 229 ЦК) воля особи також формується в результаті неправильних представлень про предмет, а також інших істотних умов правочинів, однак не в силу наміру іншої сторони. Те, що інша сторона діє ненавмисно, і відрізняє дані правочини від обманних правочинів. Оскільки й у цих випадках виражена в правочині воля однієї зі сторін не відповідає її справжньому змісту (наміру сторони), правочин визнається недійсним. При цьому в увагу повинне прийматися не будь-яка помилка, а лише така, яке має істотне значення, тобто стосовно предмета, характеру, суб'єкту правочину й іншим його істотним моментам. Тому помилка в мотивах укладання правочину, що як не є істотною, не робить правочин недійсним.

В правочинах, чинених під впливом насильства (ст. 231), сторона, що укладає невигідний для себе правочин, виражає волю в правочині під впливом заподіяних їй фізичних чи моральних страждань. Насильство – фізичний або психічний вплив на особистість учасника правочину або його близьких з метою спонукання до укладання правочину. Особа, яка укладає правочин під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом виразу його волевиявлення. Отже, волевиявлення особи, до якої застосовано насильство, не є виразом її волі, хоча зовні виходить від неї.

Немає