Предмет, метод, принципи і система цивільного права

1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права.

Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи Украї-ни галузі права розрізняються за особли-востями їхніх предметів і методів право-вого регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держа-ви на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на за-безпечення інтересів держави чи інтере-сів певних адміністративно-територіаль-них організацій, то вони є нормами пуб-лічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого гро-мадянина, то вони є нормами приват-ного права1. Норми цивільного права на-лежать до приватного права. Суб'єкти цивільного права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків діють з метою задоволення своїх приват-них інтересів. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової неза-лежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть висту-пати також носіями публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примусі), які на відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у ма-сштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що абсолютизувати такий поділ не припу-стимо. На практиці досить часто публічні й приватні ін-тереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не секрет, що державні органи і органи місцевого самовря-дування, діяльність яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками цивільно-правових відно-син. Так, галузеві органи управління, вирішуючи проб-леми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці органи покладена також відпо-відальність за шкоду, заподіяну громадянам та юридич-ним особам при виконанні службових обов'язків їх пра-цівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приват-них відносин застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосу-вання публічного інтересу в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади право-вого регулювання громадянського життя, які дають мож-ливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулю-вання закріплено в ч. 3 ст. 1З Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в чинному Законі України "Про власність", де в ст. 4 записано: "Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шко-ди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави". Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важли-ве значення для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при цьому відводиться циві-льному праву.

2. ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити ви-сновок, що цивільне право регулює три групи суспіль-них відносин:

- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної ді-яльності;

- особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухо-мого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у ци-вільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивіль-ного права важливими є не самі речі і не способи їх ви-робництва, а вольові відносини між людьми, які спри-чинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Природі людини властиві різні-потреби і прагнен-ня. Серед речей, які оточують її, існують такі, які зда-тні задовольнити ці потреби. Людина намагається ус-тановит своє панування над цими речами. Але люди живуть у світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей об'єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство, організо-ване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи можуть набувати ті чи інші речі, а та-кож володіти ними.

Цивільне право вміщує норми, які дають змогу лю-дині задовольняти свої потреби в речах, але й встанов-люють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не по-рушуючи при цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї .особи переплі-таються з подібними інтересами інших осіб і в своїй су-купній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріаль-них благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припи-нити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволе-ного законом.

Іншим