З урахуванням принципу юридичної рівності побудо-вані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі уго-ди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає пра-во сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних ви-падках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у пев-них межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовува-ти ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не ли-ше юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирі-шувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важ-ливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адмініс-тративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розг-лядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'я-зані між собою, як правило, тільки угодою, то встанов-лено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зо-бов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати ін-шій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторо-ни внаслідок невиконання того, на що ця сторона у від-повідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відпові-дальність. Така відповідальність носить майновий ха-рактер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право — це галузь права, що на засадах, юридичної рівності сторін регулює майнові від-носини (власності і товарообігу), відносини у сфері інтеле-ктуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і охорони особистих немайнових благ.

В юридичній літературі дається також визначення цивільного права як науки та учбової дисципліни.

Наука цивільного права — це складова частина право-вої науки, яка шляхом вивчення закономірностей циві-льно-правового регулювання суспільних відносин фор-мулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових термінів.

Цивільне право як учбова дисципліна — сукупність за-собів з допомогою яких вивчається цивільне право і ви-роблені наукою цивільного права поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.

4. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Термін "функція" походить від латинського слова func-tia, яке означає виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з методом правового регулювання і принципами права становлять правові категорії, які ві-дображають. основні елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому.

Функції цивільного права — це напрями впливу циві-льно-правових норм на суб'єктів права.

Цивілістична наука, цивільне законодавство, практ-ка розрізняють такі функції цивільного права: регулятив-ну, охоронну, попереджувально-виховну та попереджуваль-на стимулюючу.

Функції права досить часто зводять до тієї чи іншої мети, яку ставить перед собою законодавець, запрова-джуючи ту чи іншу правову норму або приймаючи пев-ний законодавчий акт.

Говорячи про функції тих чи інших норм цивільного права, на наш погляд, слід перш за все з'ясувати прак-тичну придатність цих правових норм. Ті норми, які ре-алізуються або можуть бути реалізованими, слід віднести до правових норм, які функціонують. І навпаки, ті нор-ми, що не придала до застосування, не можна вважати такими, що функціонують.

Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.

Матеріальне здійснення права — це його фактичне функціонування, яке залежить від потенційної придат-ності і узгодженості матеріальних положень права. Здій-снення норми права визначається станом суспільного життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими матеріальними чинниками.

Формальне здійснення права — це процес застосу-вання абстрактної норми до конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування норми права і надійніший його результат, тим краще функціонує норма, тим краще вона виконує свою функ-цію, і навпаки.

5. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Під принципами цивільного права розуміють основні за-сади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець прово-дить удосконалення цивільного законодавства, врегульо-вує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.

Загально-правові принципи визначаються в Консти-туції України. Вони поширюються на всі галузі права.

До спеціальних слід віднести такі принципи:—

створення рівних умов для розвитку всіх форм вла-сності та їх захисту;—

закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права;—

поєднання інтересів особи і суспільства;—

матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин;—

трудового характеру створення