ПЛАН

Вступ

Будова і внутрішня форма організації системи цивільних правових актів.

Розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних цивільно-правових відносин.

Обґрунтування принципу “Дозволено все, що не заборонено законом”.

З’ясування змісту цивільних законів та їх правильне застосування.

Висновок

Література

ВСТУП

Як нам відомо цивільне законодавство - це система нор-мативних актів, які містять цивільно-правові норми, а система отих самих цивільно-правових норм є не що інше, як цивільне право.

Як же співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?

Так, цивільне право, як сукупність юридичних норм, становить внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відно-син, що ним регулюються.

Зовніш-ню ж форму права, яка тісно пов’язана з його змістом, - безпосередньо становить цивільне законодавство.

Отже, цивільне право виражає зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Будова і внутрішня форма організації системи цивільних правових актів.

Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів.

Цивільно-правові акти, залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною.

З Конституційного права нам відомо, що найважливішими нормативними актами в нашій державі є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.

До основних законів належать Конституції.

Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України стала своєрідним сус-пільно-політичним договором, який принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще.

Конституція, як Основний Закон держави, відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянсько-го суспільства в нашій країні.

Конституція України 1996 р. має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Кон-ституції України і мають відповідати їй.

Основний Закон України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі і норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41.

Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали під-валини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здо-ров’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін.

Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільно-го законодавства.

Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони.

Даному положенню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них закріплюються засади політичного і суспіль-но-економічного життя держави. Так, закони України про власність, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого зна-чення для розвитку цивільного законодавства в Україні.

В Україні законодавчу владу здійснює Верховна Рада.

Отже, закон - це нормативний акт, який приймається Верховною Радою України.

Одним з найважливіших законів України був і є Цивільний кодекс.

В ринкові відносини сучасна Україна увійшла зі старим, 1963 року, кодексом, який звичайно гальмував її поступову ходу. В зв’язку з чим до нього вносилися відповідні зміни і допов-нення відповідно до вже нового цивільного законодавства Украї-ни, зокрема таких законів, як ЗУ «Про власність» і ЗУ «Про за-ставу».

Таке оновлення ЦК України давало можливість говорити про деякі його ринкові риси і пристосовувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Подальший розвиток ринкових відносин в Україні вима-гало створення цілком ринкового ЦК України. У процесі йо-го підготовки перед авторським колективом постало складне і відповідальне завдання - створити перший Цивільний ко-декс суверенної незалежної України. І врешті-решт такий кодекс було прийнято і з 1 січня 2004 року він вступив у дію.

На сьогоднішній час він цілком відповідає ви-могам ринкової економіки.

Цивільне законодавство України в цілому і ЦК України, зокрема, спирається на най-новіші досягнення світової правової науки і культури, в тому числі і країн СНД.

ЦК України відзначається чіт-ким приватно-правовим змістом і спрямованістю на приват-ну особу.

ЦК України від 16 січня 2004 р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено в кодексі окремою книгою під назвою «Загальні положення».

Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 5 книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші речові права», «Право ін-телектуальної власності», «Зобов’язальне право», «Спадкове право».

Книга перша «Загальна частина» складається з 5 розділів і 19 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади), об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну дав-ність.

До безперечних досягнень у галузі підготовки першої книги слід віднести вперше врегульований у межах ЦК України правовий статус держави, Автономної Республі-ки Крим та територіальних громад, як суб’єктів цивільних прав та обов’язків, а також розділ про об’єкти цивільних прав.

Хотілося б сказати кілька слів про розділ щодо об’єктів прав, якого колишній кодекс ЦК України не мав.

Об’єкти прав - загальний цивільно-правовий інститут і включення його до «Загальних положень» є цілком закономірним. Це дало змогу зосередити в «Загальних положеннях» ЦК України всі елементи цивільно-право-вих відносин.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» - велике досягнення ЦК України.

Юридичним фунда-ментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги