Нотаріус перед посвідченням заповіту зобов'язаний роз'-яснити заповідачеві його права.

Заповідач має право:

- залишити за заповітом усе своє майно або частку його, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;

- заповісти майно одній або кільком особам - тим, які входять, і тим, які не входять до кола спадкоємців за зако-ном, юридичним особам, а також державі;

- у разі складення заповіту на користь кількох осіб заз-начити в ньому, в яких частинах заповідається майно кож-ному зі спадкоємців;

- позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кіль-кох або всіх спадкоємців за законам;

- будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

У заповіті громадянин викладає розпорядження майново-го характеру. Нотаріус перед посвідченням заповіту не вима-гає від заповідача доказів, що підтверджували б його право на заповідане майно - адже сам заповіт набере сили тільки зі смертю заповідача, і спадкова маса визначатиметься на день його смерті. Тим паче, що заповіт може бути складений як щодо визначення спадкоємців на майно, яке громадянино-ві вже належить, так і на те, яке стане його власністю в майбутньому та на яке він матиме право на день смерті. На практиці дуже часто зустрічаються заповіти такого змісту: "Все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не склада-лося, а також усе те, що належатиме мені на день моєї смер-ті й на що за законом я матиму право, заповідаю...". Таке формулювання якнайповніше охоплює визначення поняття "всього майна".

Нотаріус зобов'язаний приділити увагу викладенню воле-виявлення заповідача так, щоб заповіт не містив виразів, які несуть у собі протиріччя. Наприклад, не можна посвідчити такий заповіт: "Належний мені жилий будинок, а саме поло-вину його...". У такому разі необхідно уточнити у заповідача належить йому цілий жилий будинок чи лише його частина. І якщо заповідач не впевнений в арифметичному визначенні належної йому частини будинку, варто запропонувати йому формулювання: "Всю належну мені частину жилого бу-динку...".

Заповіт реалізується лише після смерті заповідача тоді, коли уточнити чи вияснити в нього певні положення вже не-можливо. Тому, складаючи документ, необхідно завжди пам'ятати, що жодної неточності він містити не може, бо це потягне за собою різночитання, ускладнивши чи унеможли-вивши виконання його положень. Заповіт повинен містити такі формулювання, щоб розпорядження заповідача не ви-кликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Якщо заповідається належне громадянинові майно, що його можна ідентифікувати, то в тексті заповіту наводяться ознаки, які визначають саме цей об'єкт. Наприклад, якщо за-повідається належна громадянинові квартира, то можна вка-зати її номер, номер будинку, у якому вона знаходиться, наз-ву вулиці, на якій розташований будинок, і назву населеного пункту. Якщо в заповіті мова йде про будинковолодіння, до складу якого входить жилий будинок із надвірними будівля-ми, то слід мати на увазі, що жилий будинок - це головна річ, а надвірні будівлі є належністю до головної речі. Тому предметом заповіту не може бути окремо гараж чи сарай, які входять до складу домоволодіння.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення за-повідача, встановлення надгробка, бажання призначити опі-ку над неповнолітніми тощо). Але слід зазначити, що ці роз-порядження немайнового характеру не впливають на виник-нення права власності у спадкоємців на заповідане майно у разі, коли вони не виконуються. Тому їх краще викласти як побажання заповідача, роз'яснивши йому статус цих побажань.

Виконавцями заповіту за загальним правилом є самі спадкоємці. Але заповідач може у своєму заповіті призначи-ти окремого виконавця заповіту, який слідкуватиме за до-держанням усіх викладених у документі положень. Якщо призначається виконавець заповіту, то нотаріус зобов'язаний витребувати від нього згоду бути цим виконавцем. Така згода може бути оформлена як самостійна заява, що прикла-дається до заповіту, або ж свою згоду бути виконавцем запо-віту громадянин може викласти на самому заповіті. Тоді но-таріус зазначає про встановлення особи виконавця заповіту в посвідчувальному написі на самому заповіті. Дані щодо документа, на підставі якого було встановлено особу виконав-ця заповіту заносяться до реєстру нотаріальних дій. Питання про виконавця заповіту може виникнути тоді, коли предме-том заповіту стають речі, які не підлягають обов'язковій дер-жавній реєстрації. Так, може бути складено заповіт на біб-ліотеку, картини, предмети антикваріату, ювелірні вироби тощо, майно, яке не підлягає державній реєстрації. Але ви-дача свідоцтва про право на спадщину на осіб, указаних як спадкоємці в заповіті, можлива лише тоді, коли державний нотаріус проведе опис спадкового майна та буде вжито захо-дів з охорони такого майна. Для вчинення державним нота-ріусом такої нотаріальної дії, як ужиття заходів з охорони спадкового майна, є необхідним звернення заінтересованих осіб, на підставі заяви яких і вчиняється ця нотаріальна дія. За таких обставин важливу роль відіграє якраз виконавець заповіту. Він є тією особою, якій заповідач довірив виконан-ня положень заповіту, він контролює це виконання, висту-пає своєрідним гарантом здійснення волі заповідача.

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству. Наприклад, не можна посвідчувати заповіт, за яким майно передається в користування спадкоємцеві, оскільки майно заповідають лише у власність. Не мо-жуть бути висунуті умови щодо подальшого розпорядження успадкованим майном, як-от: продаж майна та передача ви-ручених сум іншим особам, заборона відчуження успадкова-ного майна протягом певного строку тощо, оскільки це обме-жує право власності спадкоємця на успадковане майно.

А втім, заповідач може покласти на спадкоємця обо-в'язок виконати дії