за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.
Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 Закону України „Про нотаріат”:
- заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лі-карнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних за-кладах, санаторіях або проживають у будинках для престарі-лих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми за-ступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директо-рами й головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;
- заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
- заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені на-чальниками цих експедицій;
- заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебу-вають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими й черговими лі-карями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-ліку-вальних закладів;
- заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів вчиняються нотаріальні дії, також заповіти робітни-ків і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
- заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення
волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Заповіт являє собою осо-бисте волевиявлення громадянина, який досяг повного обсягу дієздатності. Оскільки до досягнення громадянином 14-річного віку в посвідченні угод, що виходять за межі по-бутових, від його імені діють батьки (усиновителі) та опікун, а у віці від 14 до 18 років він діє хоч і самостійно, але зі зго-ди батьків (усиновителів) і піклувальника, його рішення заз-нають суттєвого впливу. Від їхнього імені посвід-чити заповіт неможливо. З тих же причин не може бути по-свідчений заповіт від імені осіб, які в установленому законом порядку визнані недієздатними чи обмежено дієздатними.
Основне призначення заповіту - визначити спадкоємців на майно. Заповідач може обирати спадкоємців самостійно. У своєму виборі він нічим не зв'язаний. Такими спадкоємця-ми можуть бути одна або кілька фізичних осіб і тих, які входять до кола спадкоємців за законом, і тих, які не входять до цього кола, юридичні особи та держава. Якщо заповідач виявляє бажання залишити конкретне майно конкретним особам, він повинен чітко зазначити, яке саме майно кому конкретно він заповів. Коли заповідач вказує своїми спадко-ємцями кількох осіб щодо всього майна чи якоїсь конкретної речі, їхні частки повинні бути чітко визначені у тексті доку-мента в ідеальному виразі "у рівних частках кожному" чи 2/3 частини заповідаю (прізвище, ім'я та по батькові одного спадкоємця), а 1/3 частину заповідаю (прізвище, ім'я та по батькові іншого спадкоємця)". Прізвища, ім'я та по батькові спадкоємців повинні бути вказані чітко. Ніяких відсильних положень при цьому не допускається. Наприклад, не можна посвідчити заповіт такого змісту: "Із належного мені жилого будинку, що знаходиться в місті "назва" по вулиці "назва" 1/3 частину заповідаю (прізвище, ім'я та по батькові спадко-ємця), 1/3 частину заповідаю (прізвище, ім'я та по батькові іншого спадкоємця), а ще 1/3 частину заповідаю тій особі, яка доглядатиме мене до смерті". У цьому випадку абсолютно незрозуміло, хто ж буде спадкоємцем на останню третину жилого будинку, і таке формулювання, безперечно, поро-дить нерозв'язний спір за майно.
Заповідач може зазначити в заповіті свої родинні відно-сини зі спадкоємцем. Це сприятиме точнішому визначенню спадкоємців.
Стаття 1235 ЦК передбачає, що заповідач у своєму запо-віті може позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Є правом заповідача заявити в заповіті, що він ні за яких умов не бажає, щоб його майно перейшло до конкретної особи, яка може бути його спадко-ємцем за законом чи то першої або другої черги, чи то за правом спадкової трансмісії, чи то за правом подання тощо. Але така воля заповідача теж не безмежна. Якщо небажа-ний спадкоємець входитиме до складу спадкоємців на обов'язкову частку в майні, то воля спадкодавця буде пере-можена положенням закону: не можна позбавити спадщини спадкоємців на обов'язкову частку. Згідно зі ст. 1241 ЦК не-повнолітні чи непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усино-вителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш половини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (обов'язкова частка).
Про роз'яснення заповідачеві положень ст. 1241 необхід-но зробити відмітку в тексті заповіту.
Заповідачу належать наступні права:
1). Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожного спадкоємця.
2). Заповісти усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до одній із черг спадкоємців за законом.
3). Право заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.
4). Право на свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.
5). Право на свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.
6). Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.
7). На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого