В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це положення не передбачено.

Сьогодні прокуратура ще не має реальних можливостей забез-печити підтримання державного обвинувачення в кожній справі у зв'язку з відсутністю бюджет-ного фінансування для введення до штату додаткових працівників.

Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення в сфері еконо-мічних реформ в Україні найближчим часом, очевидно, таки при-ведуть до безумовного виконання обов'язку підтримання держав-ного обвинувачення прокурором у кожній кримінальній справі, що її розглядає суд. Державне обвинувачення завжди спрямовано проти конкрет-ної особи. В кожному випадку воно є персоніфікованим і скла-дається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність держав-ного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відсто-ювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних.

«Захисник, як і обвинувачений, не зобов'язаний доказувати невинність або меншу винність обвинуваченого, а також обстави-ни, що виключають його кримінальну відповідальність. Слідчий і суд також не вправі перекладати, а точніше покладати, обов'язок доказування на захисника, як і на обвинуваченого».

У суді, крім прокурора, в ролі обвинувача можуть виступати й інші особи — потерпілий або його представник, причому вони ви-конують функцію обвинувачення не тільки в справах, порушених за скаргою потерпілого, а й у інших кримінальних справах, користуючись правами сторони в процесі та маючи свій власний інте-рес. Термін «державне обвинувачення» вживає законодавець тільки при регламентації діяльності прокурора.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила злочин, у зв'язку з чим має постати перед су-дом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду в кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин і умов, що сприяли вчи-ненню злочину.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, по-терпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати після судового слідства, виступаючи з обвинувальною промовою.

У ній прокурор аналізує матеріали справи, докази, характери-стику особистості підсудного, висловлює міркування з питання призначення міри покарання. Об'єктивність і незалежність про-курора в суді гарантовано передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачен-ня, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклавши в своїй постанові мотиви відмови.

Гласний і змагальний судовий процес створює сприятливі умо-ви для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше не-відомі чи не піддавалися дослідженню або які відображено в про-цесуальних документах із суттєвими порушеннями закону. Зосе-редження в один час і в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їхніх показань під різними кутами зору прокурором і захисником, послідовний та безперерв-ний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дозволяють з'ясувати розбіжності в їхніх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.

Прокурору для відмови від обвинувачення не обов'язково пе-реконатися в невинності особи, йому досить втратити переконан-ня в провині, оскільки невинність не з'ясовують, а презюмують. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов'язок суду роз'яснити по-терпілому та його представнику їхнє право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити в установленому законом порядку заходів щодо виправлення по-милок, які на його думку мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяж-кості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Для цього прокуратура має визначені законом повноваження, незалеж-но від того, набрав вирок законної сили чи ні.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення — це діяльність прокуратури в установлених кримінально-процесуаль-ним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого й справедливого вироку.

3. Представництво інтересів громадянина або держави в суді

Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді — одна з важ-ливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, за-конних інтересів держави. Судовий порядок захисту прав і сво-бод громадян значно розширюється. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.

Формами представництва є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

- участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішен-ня або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Навряд чи можна погодитися з точкою зору, що «функція пред-ставництва інтересів громадянина або держави в суді є для про-курора новою». За цивільно-процесуальним і господарсько-про-цесуальним законодавством прокуратура й раніше мала право на подання позову (заяви) до суду. Останніми роками саме прокура-турою в порядку цивільного судочинства зупинено незаконну приватизацію значної кількості важливих державних об'єктів, а також забезпечено повернення значних державних коштів, понов-лено права неповнолітніх під час незаконного продажу житла тощо.

Прокуратура представляє інтереси громадянина чи держави в суді від імені держави, здійснюючи це представництво через про-курорів, які є уповноваженою на це державною інституцією.

Тому ніяких довіреностей чи доручень прокурору не треба, оскільки він не представляє інтереси конкретної особи чи органу влади. В межах своєї компетенції, визначеної законом, він діє як представник держави, маючи водночас і всі процесуальні права