Постанови

За наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 КПК України, слідчий зобов'язаний винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до по-рушення справи, статтю кримінального закону, за озна-ками якої порушується справа, а також дальше її спряму-вання.

Якщо на момент порушення кримінальної справи вста-новлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Підстави для порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою слідчому; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються озна-ки злочину.

Що слід розуміти під ознаками злочину?

Виходячи зі змісту ст. 11 Кримінального кодексу України, зло-чином вважається суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, вчинене осудною та деліктоздатною особою.

Злочином може бути тільки діяння, тобто дія або бездіяльність. Злочином є тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небез-печність - якість, яка проявляється в тому, що такою дією заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди об'єктам, які перебувають під охороною кримінального закону. Злочином є тільки таке протиправне та суспільно небезпечне діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним кримі-нальним законом.

На підставі викладеного під "даними, які вказують на при-сутність ознак злочину", слід розуміти докази, що вказують на те, що діяння, яке розглядається, є суспільно небезпечним, протиправ-ним та кримінально караним.

Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину, слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність кон-кретного протиправного посягання на конкретний об'єкт кримі-нально-правової охорони (наявність об'єкта та об'єктивної сторони конкретного складу злочину). В кожному конкретному випадку пи-тання про достатність даних для порушення справи вирішується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з ураху-ванням всієї сукупності матеріалів.

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи не завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь про-вини кожного з його учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці багато справ порушуються саме за фактом вчиненого зло-чину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є при-пустимим та правомірним. У ст. 98 КПК України зазначено, що якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути по-рушено щодо цієї особи.

Однак у деяких випадках злочин може бути вчинений лише пев-ними суб'єктами, у зв'язку з чим їх виявлення входить в поняття "встановлення ознак злочину" (ухилення від сплати податків, хабар, переслідування за критику, порушення правил торгівлі, ухи-лення від лікування венеричного захворювання, дезертирство тощо). Тут закон пов'язує можливість кримінальної відповідаль-ності тільки з діями осіб, які мають особливий статус (суб'єкт підприємництва, посадова особа, хворий, військовослужбовець тощо). В такому разі ознаки злочину міститимуть в собі і дані про суб'єкт злочину, а кримінальна справа порушується щодо конкрет-ної особи за конкретною статтею Кримінального кодексу України.

Дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути до-статніми, а це значить, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу злочину.

Таким чином, кримінальна справа порушується за наявності приводів до її порушення (ст. 98 КПК України) та за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Говорячи про прийняття будь-якого процесуального рішення, мають на увазі низку моментів:

а) який орган має право прийняти рішення про виконання цієї
дії та реалізувати її;

б) в які строки має бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії мають передувати прийняттю рішення і в
якій процесуальній формі виконуватися;

г) як документально має бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і як може
його оскаржити, хто може відмінити прийняте рішення;

є) які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим рішен-ням, які права при цьому мають учасники процесу;

є) які наслідки настають у разі визнання рішення незаконним.

Приймаючи рішення, необхідно зважити всі обставини, що мають значення, визначити юридичну процедуру прийняття та ви-конання прийнятого рішення.

Є деякі особливості взаємодії слідчого та працівників органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи. Так, відповідно до відомчої інструкції МВС України, реалізація оперативних матеріалів з порушенням справи може бути здійснена як слідчим, так і оперативним працівником. Однак у всіх випадках порушенню кримінальної справи має передувати їх спільний розгляд. При цьому матеріали безпосереднього виявлення органом дізнання ознак злочину, наприклад матеріали про виявлену крадіжку, як правило, спільно обговорюються слідчим та оперуповноваженим. Слідчий має право повернути такі матеріали органу дізнання на до-даткову перевірку. В цьому разі він складає письмовий висновок із зазначенням обставин, які заважають порушенню справи, а також заходів, які підлягають виконанню з метою усунення допущених прогалин.

У ст. 98 КПК України, яка визначає порядок порушення кримінальної справи, говориться: "За наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнан-ня або суддя зобов'язані винести постанову, а суд - ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави для порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування".

Рішення має бути прийняте у строк до трьох днів, а у виняткових випадках (коли потрібна перевірка матеріалів) - до десяти діб.

Під час складання постанови про порушення кримінальної спра-ви необхідно виходити із загальних вимог, яким має відповідати постанова слідчого, викладених у ст. 130