Однією із важливих релігійно-ідеологічних засад індуїзму є обґрунтування общинно-кастової соціальної структури індійсь-кого суспільства, яке міститься у вченні брахманізму (II тис. до н.е.). Відповідно до брахманізму, існує божественний поділ сус-пільства на чотири варни (касти):

- брахмани (спочатку - священнослужителі),

- кшатрії (воїни),

- вайши (торговці),

- шудри (слуги і ремісники).

Основним догматом індуїзму, який виправдує кастову струк-туру індуського суспільства, є вчення про перевтілення душі («сансара»). Перевтілення душі відбувається відповідно до закону від-плати (карма) за доброчесну або дурну поведінку. Згідно з цим вченням, людина після фізичної смерті перебуває в земних вчи-нках - поганих чи добрих. Вважається, що низьким станови-щем, злигодами в земному житті людина спокутує гріхи, вчине-ні її душею у старих втіленнях. Людина, яка відрізняється доб-рочесною і благочестивою поведінкою, може сподіватися народитися заново як представник вищої касти. Оцінка поведінки людини в земному житті залежить від: 1) шанування верховних богів - Вішну або Шиви чи їх втілень; 2) додержання кастових побутових правил.

У західній релігійній концепції - християнстві всі люди є рівними перед Богом. В індуїзмі людина є абстракцією. Людині з моменту її народження визначена наперед належність до конк-ретної касти. Кожній касті притаманні певні права, обов'язки, мораль, правосвідомість, які регламентують життя її членів. Ці положення індуїзму склали релігійно-моральні засади індусько-го права.

Правила поведінки людей викладалися у збірниках - шастрах. У них класифікувалися норми відповідно до трьох принци-пів (чеснота, інтерес, задоволення):

1) дхарма - містить норми-правила поведінки, угодні Бо-гові;

2) артха - містить правила поведінки, які дозволяють роз-багатіти і опанувати мистецтвом керівництва;

3) кама - містить правила поведінки, які переслідують мету одержання задоволення.

Дхарма має певний пріоритет перед артхою і камою. У ши-рокому розумінні дхарма означає загальний порядок у світі, який організує всю живу і неживу матерію. У вузькому ж-це обов'я-зок (релігійний, моральний, правовий), спосіб життя благочес-тивого і доброчесного індуса у всіх її проявах.

Особливостями дхарми є:

1) відсутність відмінностей між релігійними і юридичними обов'язками. Наприклад, правителям одночасно наказується від-відувати храм і забезпечувати громадський порядок;

2) відсутність згадування про суб'єктивні права;

3) визнання звичаю джерелом права. Релігія буддизму (VI ст. до н.е.), яка справила вплив на інду-їзм, виникла як певна критика брахманізму. Вона відкидала: 1) Бога як верховну особу, морального правителя світу, першодже-рело закону; 2) систему варн, принцип їх нерівності. Традицій-но-теологічному брахманистському тлумаченню дхарми буддизм протиставив своє розуміння. Дхарма - це керуюча світом при-родна закономірність, природний закон, пізнання і застосуван-ня якого необхідно для розумної поведінки. Буддизм проповіду-вав гуманізм, добре ставлення до інших людей, непротивлення злу злом і насильством. Поступово ідеї буддизму почали впливати на законодавство. За часів Ашоки (268-232 pp. до н.е.), який об'єд-нав Індію, буддизм було визнано державною релігією. Не відмо-вившись від вчення брахманізму про систему варн, індуїзм сприй-няв буддистський принцип непротивлення злу насильством.

У трактаті «Артхашастра» (IV-III століття до н.е.) спостері-гається помітний відхід від буддизму у бік світських уявлень про право. Поряд із визнанням дхарми, явна перевага віддається артхі (користі) у державно-правовій діяльності, збереженні систе-ми варн. У артхашастрах викладається наука управління, а нор-ми публічного права зустрічаються в дхармашастрах.

У хронологічній послідовності можна виділити такі збірни-ки, в яких просліджується поступальний процес формування норм індуського права поряд із нормами релігії та моралі:

- «смрити» («дарована» мудрість старих жерців і вчених) - стислі виречення про магічні і релігійні обряди, які супроводжу-ють важливі життєві події. Тут вже з'являються зачатки норм права, поданих у релігійній оболонці;

- дхармасутри - перші книги з питань права, в яких роз'яс-няються правила поведінки членів різних каст стосовно богів, царя, жерців, предків, родичів, сусідів, тварин. Тут норми права викладаються разом із вимогами релігії та моралі;

- дхармашастри - великі зводи правил, складені відомими вченими різних брахманистських шкіл, і санкціоновані держа-вою. В них безпосередньо викладаються дхарми, які складають-ся із перемішаних одна з одною релігійних і правових норм. Тут уперше з'являється сукупність правил, які можна назвати юри-дичними.

Дхармашастри - закони Ману, закони Яджнавалкья, закони Наради, складені у віршах між І ст. до н.е. і III-IV століттями н.е. Особливе значення в них надається обґрунтуванню керівно-го становища брахманів та їх виключних прав у питаннях уста-новлення, тлумачення і захисту дхарми. Наприклад, у законах Ману записано: «Саме народження брахмана - вічне втілення дхарми. Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землі як владика всіх істот. Усе, що існує у світі, це власність брахмана; внаслідок переваги народження саме брахман має право на все це». Цар, при всьому своєму високому і навіть божественному статусі, повинен шану-вати брахманів, додержуватися їх наставлянь, берегти систему варн і всіх, хто шанує властиву їм дхарму;

- нібандхази - коментарі дхармашастр. Написані з метою роз'яснення неясних положень і усунення суперечностей між різними дхармашастрами (складені між XI і кінцем XVII сто-літь.)

Отже, традиційне індуське право (до англійського завою-вання Індії) спиралося головним чином на праці вчених, збір-ники, коментарі, письмово викладені в них ідеологічні настано-ви, норми релігії та моралі.

Правовий звичай, закон і судовий прецедент

Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпоряд-женням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил поведінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхар-машастр, які складаються із правил - дхарм. Позитивне інду-ське право - це звичаєве право. Релігійна норма (індуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм,