Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до артхи, а не до дхарми.

По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним норматив-ним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.

По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тим-часовою необхідністю, конкретними обставинами. Вони вважа-ються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності закону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і спра-ведливості.

Організація правосуддя - також сфера артхи. Дхарма висту-пає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не пору-шуючи при цьому її засадничого принципу.

Судове рішення відповідно до індуського права не може роз-цінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.

4. Загальна характеристика сучасних правових систем африканських країн

Значне місце в системі правових сімей належить традиційному праву. Зацікавленість юристів історією та сучасністю правових сис-тем Африки і Мадагаскару пояснюється перш за все тим, що середи-на XX ст. була періодом руйнування там колоніальної системи. Аф-риканці і мальгаші здобули бажану волю і почали розбудову власної державності й створення власних правових систем.

Населення Африки і Мадагаскару багато століть жило за норма-ми звичаєвого права. Люди добровільно виконували існуючі звичаї та додержувалися традицій своїх пращурів. Гарантом їх додержання, як правило, був не примус, а побоювання надприродних сил і богів. Для африканців звичай пов'язаний з міфічною побудовою світу. До-держання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно спостерігає за життям на землі. Усяке порушення звичаїв може при-звести до негативної реакції духів землі й накликати небезпеку на етнічну групу чи навіть окрему людину.

Сам звичай у народів Африки, Мадагаскару і Далекого Сходу ба-зується на ідеї інтересу певної групи людей. Хоч індивід і має деяку вагу і визнається у межах групи, але у зовнішніх взаємозв'язках як єдиний суб'єкт виступає група (певна спільнота людей). Земля, за звичаєм, належить скоріше пращурам і майбутнім поколінням, ніж тим, хто нині на ній проживають. Шлюб вважається скоріше союзом між сім'ями, ніж об'єднанням двох людей різної статі. За такої постановки питання зовсім мало місця залишається суб'єктивному праву. Основу звичаєвого (традиційного) права становлять обов'яз-ки, причому юридичні обов'язки нічим не відрізняються від мораль-них. Юристи Заходу робили спроби відрізнити правовий і мораль-ний звичаї, але такі дії не були зрозумілі африканцям, бо у них не було ні науки про право, ні власних юристів.

Не було у цих народів того часу і структури права, його поділу на публічне і приватне, цивільне і кримінальне, загальне право і право справедливості та ін.

Другою соціальною моделлю традиційного права можна вважа-ти правові системи Далекого Сходу. Відмінністю, яка характеризує різноманіття цих моделей, є те, що країни Африки і Мадагаскару тривалий період перебували у колоніальній залежності, а країни Да-лекого Сходу розвивалися як вільні держави. На відміну від Заходу, народи цих країн не були схильні вірити у право як засіб забезпе-чення соціального порядку і справедливості. До суду вони звертали-ся лише тоді, коли були вичерпані всі інші способи розв'язання конфліктних ситуацій і встановлення порядку. Судове рішення, яке чітко окреслювало права та обов’язки, і пов'язаний з ним примус не знаходили підтримки і схвалення серед населення. Людям більш до вподоби були методи переконання, техніка посередництва, самокри-тична оцінка протиправної поведінки, помірність і злагода при ви-рішенні конфліктів. Це загальний підхід, який характеризує загальні риси всіх країн Далекого Сходу. У той же час це зовсім не виключа-ло того, що правові системи Китаю, Японії, Монголії, Кореї, держав Індокитаю відрізнялися одна від одної і вплив на них Заходу не при-звів до зміни традиційних структур. Різні інститути та правові струк-тури, що були запроваджені Заходом, залишилися лише фасадом, за яким, фактично, регламентація суспільних відносин здійснювалася за традиційними моделями.

Сім'я традиційного права представлена, з одного боку, країнами континенту, що тривалий час перебували на правах колоній і зале-жали від метрополій та, незважаючи на це, зберегли вірність тради-ціям і звичаям. Інша соціальна модель традиційного права характе-ризується країнами, що розвивалися як незалежні держави.

Сучасні правові системи країн Африки і Мадагаскару можуть сприйняти багато елементів, що характеризують традиції звичаєвого права. У той же час, сприймаючи такі елементи, необхідно відмов-лятися від самої суті звичаєвого права, бо юридичне право відрізня-ється від звичаю тим, що встановлюється державою і забезпечуєть-ся її примусом.

Якщо звичай забезпечує інтереси певної спільноти, що замикаєть-ся сама в собі, то сучасне юридичне право створюється для суспіль-ства і має на меті забезпечувати інтереси багатьох спільнот (громад), а тому не може бути правом тієї чи іншої спільноти.

Вирішення питання санкціонування звичаїв здійснювалося через трансформацію їх у кодекси. Після здобуття незалежності колишні французькі колонії прийняли понад сто кодексів (наприклад, Ефіопія).

Значна частина законів була прийнята і в країнах, які були колиш-німи колоніями Великобританії (Сенегал, Гана, Кенія, Нігерія та ін.).

Фактично все право, що було встановлено під час колоніального періоду, нові керівники незалежних країн Африки і Мадагаскару підтвердили. Ніхто не виступив з вимогою скасувати той чи інший закон. У той же час керівники незалежних країн