Японське право - сукупність моральних, релігійних і право-вих норм, що склалися на основі релігійно-філософських концеп-цій Стародавнього Китаю, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права.

Звичаєво-общинна група правових систем - це сукупність правових систем, що сформувалися на основі норм-звичаїв, які склалися природним шляхом, а також правових норм, які були запозичені в колоніальних держав.

Характерна для країн Тропічної і Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару.

Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем по-лягає в тому, що звичаєве право:

- визнається більшістю населення як регулятор суспільних від-носин, особливо за межами міст. Звичай в Африці є провідним джерелом права. Він встановлює правила організації суспіль-ства як у політичній, так і в економічній сфері, регулює шлюб-но-сімейні відносини, правила обміну товарів, норм криміналь-ного права та процесу тощо. Усе це пояснюється тим, що гармо-нія в суспільстві, що підтримується за допомогою звичаю є кра-щою, ніж повага до закону. І хоча сфера звичаїв у праві сього-дні дещо звужена, його значення не втрачене ще й досі;

- діє в межах общини, відображає покору людини суспільству, прагне забезпечити єдність і згуртованість соціальної групи (племені, роду, селища тощо);

- являє собою поєднання моральних, релігійних та правових норм, а також ритуалів, що відображають культ предків, зв'я-зок з навколишнім середовищем, «духами» та іншими надприродними істотами. Відсутність покори звичаям озна-чає неповагу до предків; і може спричинити гнів духів Землі, адже, згідно з африканськими віруваннями, останки предків знаходяться в ґрунті, проте їх дух літає над живими;

- не є єдиним для всіх общин. Звичаєві норми є досить числен-ними, адже кожна соціальна група має свої звички і тради-ції. Різноманітність звичаїв, їх розрізненість, а також знач-ний вплив міфології та відсутність письмової форми викла-дення не дозволяють ефективно використовувати їх для ство-рення африканських національних правових систем анало-гічно європейським.

Останнє пояснюється тим, що між європейським і африкан-ським правом є досить суттєві відмінності:

- норми-звичаї не диференційовані на права та обов'язки;

- акцент у них робиться насамперед на обов'язки морального, а не юридичного плану;

- суб'єктивні права є несуттєвими порівняно з правами общини8.

Зібрання звичаїв та їх подальше державне санкціонування є одним з перших способів утворення правових звичаїв. Проте це - не єдиний спосіб. Сьогодні існує ще два способи державного санкціонування звичаїв:

- відсилання до звичаю - шляхом вказівки на звичай у нормативно-правовому акті.

- використання звичаю як нормативної основи судового рішення.

В українській правовій системі роль правового звичаю як джерела права незначна. Проте вони існують. Так, після розлучення батьків, у яких є неповнолітні діти, останні залишаються з матір'ю: саме такі рішення, як правило, виносять суди з цивільних справа.

Це - звичай, який ніколи не фіксувався в законодавстві, проте його досить широко використовують українські судові органи.

Досить цікаві були звичаї в СРСР і США. Так, свого часу в СРСР існував правовий звичай - голосування за одного кандидата. У США до смерті Ф.Д. Рузвельта існував правовий звичай - два терміни президентських повноважень.

На цей час цих звичаїв не існує. Після ліквідації СРСР у колишніх союзних республіках було скасовано безальтернативне голосування. 27 лютого 1951 року в США була ратифікована XXII поправка до Конституції, що закріпила два терміни президентських повноважень.

Останнім часом зросла роль правового звичаю в міжнародному приватному праві. У 1980 році Віденською конвенцією ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів він офіційно визнаний джерелом міжнародного права.

Через 10 років, у 1990 році, була прийнята остання редакція Міжнародних торгових термінів - ІНКОТЕРМС, де були закріплені базиси постачання, що були нічим іншим, як правовими звичаями.

Крім того, звичаї збереглися в міжнародному праві в рамках так званого дипломатичного етикету (підняття прапору під час зустрічі делегації найвищого рівня, виконання державних гімнів тощо)9.

Характеристика юридичного прецеденту

Юридичний прецедент - письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком (правилом поведінки) при розгляді всіх подібних справ в майбутньому. Це первинне рішення є обов'язковим для всіх, інши-ми словами, воно отримує державну підтримку.

Отже, державою визначається рішення, яке стосується конкретної, індивідуальної справи в якості загальної норми. Правила, які є в су-дових рішеннях, згідно з англійським правом ви-користовуються і в май-бутньому, інакше бу-де порушено стабільність загального права, поставлено під загрозу необхідність його існування. Загальне право в Англії в основному складається із судових рішень. Там створилася система правил дії прецеденту:

рішення, винесене палатою лордів, є обов'язковим не тільки для неї, але і всіх інших судів;

рішення, прийняті апеляційним судом, обов'язкові для всіх інших судів, крім палати лордів;

рішення, прийняті Вищим судом правосуддя, обов'язкові для нижчих судів.

Конституційний суд в Німеччині користується правом нормотворчої діяльності, у тому числі і шляхом встановлення прецедентів.

Характерною особливістю прецедентної форми права є те, що всі подальші рішення можуть вносити окремі зміни в раніше сформова-ний прецедент, які в свою чергу також стають нормою права.

У сучасних умовах недосконалості правотворчої діяльності, інко-ли значного відставання від суспільних відносин існуючих форм не-залежної та самостійної судової влади, прецеденти судового тлума-чення, на мій погляд, повинні зайняти належне їм місце. Особливо це повинно стосуватися роботи Конституційного Суду України, рі-шення якого мають значення не тільки для судової, а й для законо-давчої та виконавчої влад10.

Розрізняються такі види юридичних прецедентів, як адміністративний, що виступає джерелом права у сфері управлінської діяльності, та судовий, що є джерелом права, яке означає