ст. 123 КЗпП виплату середнього заробітку за час перебування в медичних установах з метою обстеження в особливо складних випадках діагностики захворювань при проходженні обов'язкового медичного огляду.
6. Виплату відповідно до ст. 124 КЗІІП України середнього заробітку донорам в день здачі крові і за наступний за ним день, під час перебування такого працівники у відгулі.
7. Виплату раціоналізаторам і винахідникам (ст. 126 КЗпП України) середнього заробітку за дні звільнення від виконання основних трудових обов'язків під час впровадження Д винаходів і раціоналізаторських пропозицій.
8. Виплату заробітку відповідно до ст. 113 КЗпП і Закону України „Про охорону праці" (ст. 7) за час простою працівника не з його вини.
До гарантованих законодавством про працю виплат відноситься також оплата щорічних і додаткових відпусток (Закон України „Про відпустки”), оплата днів затримки розрахунку зі звільненим працівником, оплата вимушеного прогулу працівника при незаконному звільненні чи переведенні працівника, виплата вихідної допомоги при звільненні працівника у передбачених законом випадках та ін.
Трудове законодавство крім гарантійних виплат передбачає для деяких категорій працівників гарантійні доплати - грошові суми, які виплачуються їм понад зароблені ними кошти. Це, зокрема, такі доплати:
- за перерви в роботі матерям, то мають дітей віком до півтора року, для годування дитини материнським молоком;
- неповнолітнім працівникам за час скорочення тривалості їх роботи відповідно до ст. 194 КЗпП України;
- за нижче оплачувану роботу при тимчасовому переведенні працівника, в т.ч. вагітних жінок та ін.
З метою відшкодування працівникові його витрат, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, трудове законодавство передбачає також компенсаційні виплати, які здійснюються понад суми коштів, що складають заробітну плату працівника.
Основними видами компенсаційних виплат є такі;
1. Відповідно до ст. 120 КЗпП і відповідної постанови Кабінету Міністрів України від 2.03.98 р. № 255 виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість щодо вартості проїзду працівника і членів його сім'ї, перевезення майна, добових, одноразової допомоги.
2. Згідно зі ст. 121 КЗпП і постановою Кабінету Міністрів від 5 січня 1998 р. № 10 витрати працівника, пов'язані зі службовими відрядженнями: добові на харчування, проживання, бронювання місць у готелях і т. ін.
3. Витрати відповідно до ст. 125 КЗпП України па відшкодування вартості зношених при використанні для потреб підприємства інструментів, що належать працівникові, його власного одягу, взуття, якщо власник або уповноважений ним орган повинен був забезпечити працівника таким інструментом і спецодягом.
4. Компенсація затрат працівника на використання для службових поїздок власного автомобіля або на проїзд у пасажирському транспорті в зв'язку з виконанням службових обов'язків.
5. Відповідно до ст. 34 Закону України „Про оплату праці” компенсація працівникам втрати частини їх заробітку у зв'язку з несвоєчасною його виплатою і інфляційними процесами в економіці країни. Конкретний механізм компенсації розроблено в Положенні про порядок компенсацій працівникам втрати частини їх заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, затвердженому постановою КМУ від 20.12.97р. № Н27.
Цей вид компенсаційних виплат с обов'язковим для підприємств усіх форм власності і організаційно-правових форм господарювання.
Механізм компенсації заключається в тому. Ідо нарахована, але не виплачена вчасно «чиста» (тобто після утримання податків і зборів) заробітна плата збільшується на коефіцієнт приросту споживчих цін, який розраховується як частка від ділення індексу споживчих цін за місяць, що передував виплаті простроченої заробітної плати, на індекс споживчих пін у тому місяці, за який вона нарахована, мінус одиниця.
Нараховані суми компенсації виплачуються у тому місяці, що і прострочена заробітна плата, причому вони не нараховуються у тому випадку, якщо зарплата не отримана з вини працівника.
7. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА ЇЇ РЕФОРМА В УКРАЇНІ.
Оплата праці - чи не найважливіша категорія у системі умов праці. У ній, як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних суспільних відносин. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і "підказати" правові засоби, форми їх вирішення. Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє собою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, в структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни виплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде справа з прибутками у населення. Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробітної плати, але включають також й інші види виплат: соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи тощо.
Сучасне соціально-економічне становище в сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що вимагає негайних конструктивних перетворень з боку держави. На даний момент необхідно передбачити конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перше - заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, друге - заходи, спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати.
Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципово нових положень, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практику таке важливе положення як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого внеску працівника в кінцеві результати праці. Не менш важливою часткою майбутньої роботи є встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів.
Зокрема, визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого Конституцією України.